Аквінський є автором двох фундаментальних творів — «Summa theologiae» («Сума теології») та «Summa contra gentiles» («Сума проти язичників»). Він також створив богословські коментарі, диспути та поетичні твори, серед яких — глибокі й водночас ліричні євхаристійні гімни. Римо-католицька церква визнала його своїм найбільшим західним богословом і філософом.
Тома народився у знатній, проте не надто заможній родині. Його батько походив із ломбардської шляхти, мати була нащадком норманів, які оселилися в Італії. Родина підтримувала імператора Фрідріха II під час конфліктів між папою і Священною Римською імперією.
У дитинстві Тому віддали до монастиря Монте-Кассіно як облата — хлопчика, призначеного для чернечого життя. Родина сподівалася, що він у майбутньому стане абатом. У 1239 році, коли імператор вигнав ченців за підтримку папства, Тома залишив монастир і розпочав навчання в Неаполітанському університеті. Там він познайомився з творами античних філософів у перекладах з арабської та грецької, що стало вирішальним для формування його інтелектуальних інтересів.
У цей період він вирішив вступити до новоствореного ордену домініканців. Це було сміливе рішення, оскільки орден належав до «жебракуючих» — його члени відмовлялися від традиційних привілеїв і присвячували життя проповіді та навчанню. Родина сприйняла це як виклик і навіть силоміць утримувала його вдома, намагаючись змінити рішення. Проте Тома залишився непохитним і зрештою вирушив до Парижа, де розпочав справжній шлях богослова та мислителя.
Навчання і викладацька діяльність у Парижі
У 1245 році Тома прибув до Паризького університету, де навчався у домініканському монастирі Сен-Жак. Його наставником став Альберт Великий, видатний учений і теолог. Саме під його керівництвом Аквінський засвоїв метод систематичного дослідження, що поєднував віру та розум.
Тоді ж у Західній Європі активно перекладалися та вивчалися твори Арістотеля. Цей філософський натуралізм викликав підозри серед церковних кіл, однак Тома не уникав нових ідей, а прагнув їх осмислити та інтегрувати в християнську думку. Він здобув ступінь магістра богослов’я і з 1256 року розпочав викладання в університеті, де читав лекції та проводив диспути.
Його метод відзначався ясністю і структурованістю: кожне питання він розглядав через аргументи «за» і «проти», після чого формулював власний висновок. Такий підхід поєднував середньовічну схоластику з новим інтелектуальним духом університетської науки.
Служіння при папському дворі та інтелектуальні суперечки
У 1259 році Аквінського запросили до папської курії як богословського радника. Він працював у Ананьї, Орв’єто, Римі та Вітербо, займаючись викладанням і богословськими трактатами. У цей час він створив частину своїх найвизначніших творів.
У 1268 році його знову направили до Парижа, де точилися гарячі суперечки між традиційною августинською школою та аверроїстами — прихильниками коментатора Арістотеля Ібн Рушда (Аверроеса). Останні пропонували концепцію «подвійної істини», де віра і розум нібито могли суперечити одне одному. Аквінський рішуче виступив проти цього, стверджуючи, що істина єдина, а розум і віра доповнюють один одного.
Його позиція викликала як підтримку, так і критику. У 1270 році радикальний аверроїзм був офіційно засуджений, проте суперечки довкола вчення Томи тривали, адже він по-новому окреслював межі між філософією і теологією.
Філософські ідеї та богословські твори
Тома Аквінський розробив узгоджену систему поглядів, що стала класикою західної думки. Її основою було переконання в гармонії розуму і віри. Філософія, на його думку, може довести існування Бога та дослідити порядок природи, тоді як богослов’я виходить із об’явлення і спрямоване до вищих таїнств.
У трактатах «Summa contra gentiles» і «Summa theologiae» він виклав цілісне бачення християнської віри. Особливе місце у його системі посідає вчення про творіння, Провидіння і свободу волі. Бог, за Аквінським, є першопричиною усього, проте створені істоти мають власну автономію і діють згідно з природними законами. Людська свобода, таким чином, не заперечує божественного порядку, а ґрунтується на ньому.
Окрім богословських трактатів, він створив твори політичної та етичної тематики. У трактаті «De regimine principum» («Про управління князів») він розглядав роль правителя у збереженні справедливості й суспільного блага.
У 1272 році Аквінський повернувся до Неаполя, де заснував домініканський навчальний заклад. Він активно викладав, але в останні роки його життя інтелектуальні суперечки стали ще гострішими.
У 1273 році, після серії лекцій і диспутів, він несподівано припинив роботу над «Summa theologiae», заявивши, що все написане ним здається «соломою» у порівнянні з тим, що було відкрите йому в молитві.
У березні 1274 року, прямуючи на Ліонський собор, він занедужав і помер у цистерціанському абатстві Фоссанова.
Вже у 1323 році Тому Аквінського було канонізовано. Його вчення стало основою офіційної богословської доктрини Католицької церкви. У 1879 році папа Лев XIII у енцикліці Aeterni Patris проголосив томізм головним напрямом католицької філософії.
Твори Аквінського й досі залишаються предметом дослідження у богослов’ї, філософії, етиці та політичній думці. Його синтез віри і розуму, Арістотеля та християнства, став одним із найпотужніших інтелектуальних проектів середньовіччя і справив вирішальний вплив на розвиток європейської культури.
Іван Гудзенко
