З дитинства він отримав типову для афінян освіту: навчався читанню, письму, гімнастиці, поезії та музиці. Хоча точних деталей про його раннє життя мало, відомо, що Сократ виріс у період розквіту Афінської демократії, коли місто-держава переживало культурний і політичний підйом.
У дорослому віці Сократ одружився двічі. Перший шлюб, можливо, був з Мірто, хоча це питання спірне серед істориків. Другий – з Ксантіппою, з якою він мав трьох синів: Лампрокла, Менексена та Софроніска. Він також мав зведеного брата Патрокла. Сократ не займався ремеслом батька, натомість присвятив життя філософським роздумам і дискусіям. Він брав участь у Пелопоннеській війні (431–404 рр. до н. е.), де відзначився хоробрістю в битвах при Потідеї, Делії та Амфіполі. За свідченнями Платона, Сократ врятував життя Алківіаду в Потідеї, а в Делії проявив витривалість, відступаючи з поля бою спокійно, ніби на прогулянці. Ці військові епізоди підкреслюють його фізичну міцність і моральну стійкість.
Зовнішність Сократа була далека від ідеалів грецької краси: плоский ніс, випучені очі, великий живіт і неохайний вигляд. Він ходив босоніж, носив один і той самий поношений плащ, їв скромно і рідко пив вино. Сократ уникав розкошів, вважаючи, що справжнє щастя – у внутрішній гармонії, а не в матеріальних благах. Він часто говорив, що байдужий до тілесних спокус, хоча приваблював молодь своєю харизмою. Серед цікавих фактів – його опір пристрастям: Сократ стверджував, що не піддається спокусам юнаків, бо прагне вдосконалювати їхні душі, а не тіла. Політично він тримався осторонь, критикуючи як демократів, так і олігархів. У 404 році до н. е., під час правління Тридцяти тиранів, Сократ відмовився виконувати незаконний наказ арештувати Леона Саламінського, ризикуючи власним життям. Це свідчить про його відданість принципам справедливості понад усе.
Філософія Сократа, відома переважно з творів його учнів Платона, Ксенофонта та Арістофана, зосереджувалася на етиці та пізнанні. Він не писав книг, вважаючи усну бесіду ефективнішою. Центральним елементом була «сократівська іронія» – визнання власного невідання: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю». Ця фраза стала символом інтелектуальної скромності. Сократ розробив метод еленхосу – діалогічного спростування, коли через питання змушував співрозмовників визнати суперечності в їхніх поглядах. Наприклад, у діалогах Платона він розпитував про сутність чеснот, таких як справедливість чи мужність, доводячи, що ніхто не має справжнього знання про них.
Сократ вважав, що чеснота – це знання, і ніхто не чинить зло навмисно, бо зло – результат невідання. Він об’єднував усі чесноти в одне ціле, стверджуючи, що мудрість веде до щастя (евдемонізм). Релігійно Сократ відходив від традиційних уявлень: боги, на його думку, мудрі та справедливі, а не примхливі, як у міфах. Він ставив дилему Евтифрона: чи добре те, що люблять боги, чи боги люблять те, що добре саме по собі? Крім того, Сократ згадував про «даймоніон» – внутрішній голос, що застерігав від помилок, інтерпретований як божественне натхнення.
Цікаві факти про Сократа включають його гумор і сатиру. Арістофан у комедії «Хмари» зобразив його як софіста, що літає в кошику і навчає абсурдним ідеям, що, ймовірно, вплинуло на його суд. Сократ був громадянином світу, кажучи: «Я не афінянин чи грек, а громадянин світу». Він вплинув на учнів, як Платон, який заснував Академію, чи Антисфен, засновник кінізму. Сократ помер у 399 році до н. е., випивши отруту з цикути після вироку суду. Його життя – приклад самопізнання: «Неперевірене життя не варте того, щоб жити».
Вплив Сократа на сучасність величезний. Його метод застосовують у психотерапії, освіті та юриспруденції. Філософи від Гегеля до Кіркегора черпали натхнення з його ідей. У поп-культурі Сократ з’являється в книгах, фільмах і мемах як символ мудрості. Дослідження його біографії розкривають, як один мислитель змінив хід західної думки, підкреслюючи важливість критичного мислення в повсякденному житті. Сократ не шукав слави, але його спадщина вічна, нагадуючи про потребу в постійному пошуку істини.
Іван Гудзенко
