Ранній контакт із придворним середовищем і традиціями медицини сприяв формуванню інтересу Арістотеля до природи та її закономірностей. Після смерті батька він вирушив до Афін і 367 року вступив до Академії Платона. Тут Арістотель провів двадцять років, спершу як учень, а згодом як колега, беручи участь у дискусіях, що визначали напрямок філософії IV століття до н. е.
Його ранні твори, створені під впливом платонівської традиції, збереглися переважно у фрагментах. Діалоги «Евдем» і «Протрептик» демонструють інтерес до природи душі та ролі філософії в житті людини. Уже в цей період Арістотель починає формулювати власні позиції, зокрема критику вчення Платона про форми. В Академії він працює також над логічними питаннями, про що свідчать праці «Теми» та «Софістичні спростування», де окреслено підхід до аналізу аргументації.
Після смерті Платона близько 348 року Академію очолив Спевсіпп, і Арістотель залишив Афіни. Він оселився в Ассі на узбережжі Малої Азії, де підтримував політичні контакти й одружився з Піфією, вихованкою правителя Гермія. Після страти Гермія персами Арістотель вшановує його пам’ять у «Оді чесноті», єдиному збереженому вірші мислителя.
Згодом Арістотель переїздить на Лесбос, де працює над дослідженнями зоології та морської біології. Його спостереження відзначаються точністю й масштабом, охоплюють значну кількість видів і стали основою для трактатів, відомих під умовною назвою «Історія тварин». Ця робота демонструє його прагнення поєднати опис, класифікацію та пояснення природних процесів.
Попри різноманіття наукових інтересів, Арістотель залишався насамперед філософом, який вибудовував систему знання, що мала на меті пояснити структуру світу, природу мислення та підстави людської діяльності. Його біографія свідчить про інтелектуальний шлях, що поєднав академічне середовище Афін і наукові подорожі в Егейському регіоні, формуючи фундамент подальшої західної традиції.
Іван Гудзенко
