Втім, Адама Сміта не можна обмежити лише рамками економічної теорії. Він був соціальним філософом, чиї праці стали частиною ширшої програми дослідження політичної та моральної еволюції людства. Його ідеї, викладені у «Теорії моральних почуттів» (1759) та «Багатстві народів», становлять цілісне бачення взаємодії людини, суспільства й інститутів.
Ранні роки та освіта
Про дитинство Адама Сміта відомо небагато. Він народився у невеликому, але заможному рибальському містечку Кірколді. Його батько, також Адам Сміт, був контролером митниці, а мати Маргарет Дуглас походила із заможної родини землевласників. Існує відома історія про те, що у віці чотирьох років хлопчика викрали цигани, але незабаром його відпустили.
У 14 років Сміт вступив до Глазгоського університету, де навчався під керівництвом видатного професора моральної філософії Френсіса Гатчесона. Його вплив став важливим для становлення Сміта як мислителя, хоча згодом він розійшовся з учителем у багатьох поглядах. Завдяки стипендії Сміт продовжив навчання в Оксфорді, де, попри академічну рутину, самостійно здобув ґрунтовні знання з класичної та сучасної філософії.
Повернувшись до Шотландії, він почав читати публічні лекції в Единбурзі, що принесло йому перше визнання. У 1751 році Сміта призначили професором логіки Глазгоського університету, а невдовзі він перейшов на кафедру моральної філософії. Викладацька діяльність, наукові дискусії та коло інтелектуальних знайомств зробили цей період «найщасливішим і найпродуктивнішим» у його житті.
«Теорія моральних почуттів»
У 1759 році вийшла перша важлива праця Сміта — «Теорія моральних почуттів». У ній він досліджував природу моральних суджень та роль співчуття у формуванні суспільних відносин. Центральною ідеєю книги стало поняття «неупередженого глядача» — внутрішнього морального критика, який оцінює власні та чужі вчинки.
Сміт показав, що людина поєднує егоїстичні прагнення та здатність до співчуття, і саме ця подвійність зумовлює виникнення соціальних інститутів. Уже тут з’явилася його знаменита метафора «невидимої руки», яка згодом стане ключовим образом у «Багатстві народів».
Подорожі та інтелектуальні впливи
Великим етапом у житті Сміта стала його подорож Європою як наставника молодого герцога Бакклю. Перебуваючи у Франції, він познайомився з представниками французького Просвітництва та фізіократами — школою економістів, яка вважала сільське господарство головним джерелом багатства. Попри відмінності у поглядах, Сміт високо цінував Франсуа Кене та навіть розглядав можливість присвятити йому свою майбутню працю.
У Парижі та Женеві він мав нагоду спілкуватися з Вольтером, Дюпон де Немуром та іншими мислителями, що допомогло йому розширити власні економічні й соціальні ідеї. Після повернення до Кірколді Сміт зосередився на написанні своєї головної книги.
«Багатство народів»
У 1776 році вийшла друком праця «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка започаткувала класичну політичну економію. Сміт прагнув пояснити, яким чином егоїстичні інтереси людей у поєднанні з механізмами конкуренції створюють впорядковану економічну систему.
Він описав чотири стадії розвитку суспільства: від мисливсько-збирального стану через скотарство та феодалізм до комерційного суспільства, де з’являється ринкова економіка. На думку Сміта, саме конкуренція та приватна ініціатива забезпечують ефективність виробництва і справедливий розподіл доходів між трьома класами — робітниками, землевласниками та підприємцями.
Ключовим механізмом цього процесу є «невидима рука ринку», яка, не будучи створеною державою, спрямовує індивідуальні інтереси на користь суспільства. Саме ця концепція стала підґрунтям ідеї laissez-faire — невтручання держави в економіку.
Останні роки життя Сміт провів у Единбурзі, працюючи комісаром митниці. Попри високі посади, він залишався відомим передусім як мислитель. Його дружні стосунки з Девідом Юмом, Едмундом Берком, Джеймсом Ваттом і Бенджаміном Франкліном свідчать про глибоку інтегрованість у коло європейської інтелектуальної еліти XVIII століття.
Адам Сміт помер у 1790 році, залишивши по собі спадщину, що сформувала основу класичної економічної науки. Його погляди на роль ринку, конкуренції та суспільних інститутів стали фундаментом економічної теорії та продовжують впливати на сучасні дискусії про державу, свободу й економічний розвиток.
Іван Гудзенко
