Головним упорядником тексту був Філіп Меланхтон — відомий гуманіст і найближчий соратник Мартіна Лютера. При створенні документа він спирався на попередні формулювання лютеранської віри, прагнучи показати їхню відповідність традиційному християнському вченню та зняти підозри у відступництві від католицької доктрини.
Структура та зміст
Аугсбурзьке віросповідання складається з 28 статей, які умовно поділяються на дві частини.
У перших двадцяти одній статті викладено основні положення лютеранської теології, серед яких — вчення про Бога, природу людини, виправдання через віру, роль церкви та сакраментів. Автори наголошували, що їхнє розуміння християнської віри не суперечить католицькій традиції, а лише очищує її від пізніших нашарувань.
Останні сім статей були спрямовані на критику зловживань, що утвердилися у Західній церкві напередодні Реформації. Серед них — практика причастя лише під одним видом (вірні отримували тільки хліб, а не вино), примусовий целібат духовенства, уявлення про месу як жертву за гріхи, обов’язковість приватної сповіді, віра в ефективність людських інституцій для набуття благодаті, порушення в монашому житті та надмірна влада єпископів.
Католицька відповідь і богословські дискусії
3 серпня 1530 року католицькі богослови представили своє «Спростування», у якому засудили 13 статей Аугсбурзького віросповідання, прийняли 9 без застережень і ще 6 — із певними уточненнями. Імператор Карл V відмовився врахувати подальшу лютеранську контрвідповідь, подану 22 вересня.
Попри це, Філіп Меланхтон використав текст відхиленої відповіді для написання «Апології Аугсбурзького віросповідання» (1531), яка стала другою за значенням символічною книгою лютеранства після самого Віросповідання.
Варіанти та подальший вплив
Оригінальна редакція 1530 року увійшла до історії під назвою «незмінене Аугсбурзьке віросповідання». Вона набула статусу головного авторитетного джерела для всіх лютеранських церков. Проте у 1540 році Меланхтон підготував змінену редакцію, відому як «Варіати». Цей текст був ближчий до євхаристійних поглядів реформаторів Гульдриха Цвінглі та Жана Кальвіна, що дало йому поширення в колах реформатських громад.
Вплив Аугсбурзького віросповідання вийшов далеко за межі німецьких земель. Уже 1536 року воно було перекладене англійською і згодом вплинуло на формування «Тридцяти дев’яти статей» Англіканської церкви та «Двадцяти п’яти статей віри» методизму.
Аугсбурзьке віросповідання стало не лише програмним документом лютеранства, а й важливою віхою у розвитку всієї протестантської думки. Воно заклало підґрунтя для подальшого богословського діалогу між католиками та протестантами, а також визначило рамки теологічної ідентичності, які залишаються чинними для лютеранських церков і сьогодні.
Іван Гудзенко
