Термін «апокаліпсис» має давньогрецьку етимологію. На мові койне воно означає – одкровення, зняття покрови. Людський розум не здатен охопити тих речей, які по суті є метафізичними. Тобто вони стоять значно вище природи, земного світу. У Біблії ми стикаємось із самою назвою книги, яка входить до пророчих книг Нового Завіту. Це остання із книг Священного Писання. Авторство книги приписують послідовнику вчення Ісуса Христа – апостолу і євангелісту Івану Богослову (висота вчення про Бога-Слова відрізняється від трьох євангелістів).
Мета книги – передбачення майбутньої долі усього людства, кінця світу, вічного життя. Апокаліпсис або ж Одкровення Івана Богослова носить таємничий характер, зрозуміти який досить важко. Таємничість притягує допитливих християн, а разом із ними мислителів, якими робляться спроби розгадування смислу та значення видінь, що описані в книзі.
Про Апокаліпсис можемо зустріти чимало написаної літератури, можуть трапитись твори, наповнені безглуздістю. І не компетентні у цьому люди читають подібну літературу, яка не опирається на витоки християнських першоджерел. Така література швидше за все є апокрифічною, не християнською. Будучи важкою для сприйняття Книга Одкровення заслуговувала великої поваги зі сторони отців та вчителів Церкви, яку вважали благоговійною та натхненною Богом книгою.
Ось як про книгу подаються свідчення Діонісієм Олександрійським: «І якщо я не все у ній розумію, то лише по моїй нездатності. Я не можу бути суддею істин, які містяться в ній, і вимірювати їх мізерністю мого розуму; керуючись більше вірою, ніж розумом, знаходжу їх тільки такими, що перевершують моє розуміння». А це означає, що книгу необхідно сприймати духовно, бо раціональне тлумачення може призвести до зміни смислу з фатальними наслідками. А блаженний Ієронім Стридонтський стверджує, що книга містить стільки таємниць, скільки слів.
У богослужбовому вжитку книгу Апокаліпсис не використовували, тільки читання Священного Писання і його тлумачення, оскільки Одкровення Івана Богослова важке для пояснення. У церковній історії крім Івана більше ніхто з апостолів не був засланий на острів Патмос. Деякі характерні висловлювання подібні до Євангелія та послань Богослова. Наприклад апостольську проповідь називає «свідоцтвом», Ісуса Христа «Словом» та «Агнцем».
Авторство книги засвідчують: Папій Ієрапольський, Іустин Мученик, Іполіт Римський (вчитель Іриней Ліонський), Климент Олександрійський, Тертуліан, Оріген. Пізні отці Церкви не мали сумнівів у написанні книги Іваном, серед них: блаженні: Єфрем Сірін та Епіфаній, святитель Василій Великий, Дідім, архієпископ Амвросій Медіоланський, Блаженний Августин та Ієронім. За 33-м правилом Карфагенського собору Апокаліпсис Івана Богослова відносять до канонічних книг Священного Писання. Як учень єпископа Полікарпа Смірнського – учня Івана Богослова, Іриней Ліонський подає ціннісне свідчення щодо авторської приналежності книги саме апостолу Івану.
Апокаліпсис датують кінцем І століття(згідно давніх переказів). В тім істориком Євсевієм Кесарійським підтверджуються заслання апостола Івана на Патмос при правлінні імператора Доміціана 81-96 року нашої ери. Можна з впевненістю говорити, що Одкровення Іван написав наприкінці першого століття, коли малоазійські церкви мали власну історію.
Мета написання книги – передбачена доля Церкви Христової та світу. Церква виконує місію відродження світу через християнську проповідь, насадження в людських душах істинну віру в Бога, навчання праведному життю, вказувати шлях до вічного Царства Небесного. Перші століття супроводжувалися переслідуваннями послідовників вчення Ісуса Христа Римською імперією. Проповідники Євангелія проливали невинну кров, стаючи мучениками за істинну віру. Усі були піддані мученицькій смерті, але не Іван Богослов, віра цього апостола була сильнішою від тортур, які довелося йому пройти: котел з киплячим маслом не пошкодив тіла апостола. Навіть будучи засланим на Патмос, проповідує любов Христову і навчає її інших.
Іван Богослов пише свій Апокаліпсис для того, щоб утішити християн, наставити та зміцнити у вірі. У книзі розкриті жорстокі ворожі наміри противників християнської науки, які духовно-символічно представлені у вигляді звіра, що вийшов із моря (представник ворожої світської влади), неправдивий пророк як представник ворожої псевдорелігійної влади під образом іншого звіра, який виходить з землі. Головним керівником, який скеровує до боротьби проти Церкви виступає диявол – древній закон.
Вірність Христу та терпіння – запорука у майбутньому вічному житті, найбільша нагорода для християн, важливіша за багатство, статки, розкоші. Над ворогами Церкви буде здійснений Страшний суд та покарання. Але після Страшного суду буде блаженне життя.
З якою метою була написана ця книга, усіх цікавить дане питання. Мета одна – зображення боротьби Церкви зі злими силами; показ методів диявола, які застосовує він у війні з віруючими, подати керівництво християнам як потрібно долати спокуси; зображення погибелі противників Церкви і остаточна перемога над злом самим Христом. Тому перед автором Апокаліпсису поставлене завдання: продемонструвати дію злих сил, ким власне організовуються і скеровуються вони у протистоянні Церкві; показати настанови у зміцненні віри в Ісуса Христа, а також повну поразку диявола з його слугами, початок блаженного життя в раю.
Релігійна істина в таємничості та символізмі в Апокаліпсисі розкрита доволі чітко. Тут прямі вказівки на диявола, котрий винен у спокушенні та людських бід. Чітко показана зброя диявола: безвір’я, непослух, гордість, гріховні бажання, сумніви, тощо.
Проте дияволу не можна здолати відданих серцем Ісусу християн, які оберігаються Божою благодаттю. Вдається штовхати на різні злочини та огидні вчинки тих, які відступили від Бога. Боговідступниками легше керувати і використовувати проти Церкви. Саме завдяки боговідступникам диявол звершує нечестиві справи: насилля, жорстокість, породження світових війн. Але усім злодіянням настає кінець, диявол і його сили будуть переможені і покарані, запанує Христова правда, оновлений світ отримає блаженне життя, якому не буде кінця.
Пегас
