Дитинство та юність.
Невідомо достеменно, але вважається, що майбутній композитор народився дуже слабкою дитиною. Саме тому його відразу після народження охрестили, на випадок ранньої смерті. Проте хлопчик вижив, хоче все життя мав дуже слабке здоров’я та субтильну статуру. Він мав вроджений хист до музики і перші уроки гри на скрипці отримав від свого батька. Вже в 11 років він почав заміщати іноді свого батька в капеллі, а в 13 написав свою першу композиторську роботу «Laetatus sum…».
Служіння в соборі підштовхнуло юного Антоніо обрати кар’єру священослужителя. В п’ятнадцять років він постригся в ченці, а в 1703 був рукопокладений для служіння в якості священника. Проте зважаючи на слабке здоров’я, в 1704 році йому дали дозвіл не приймати участі в мессах і Вівальді повністю присвятив себе музиці.
Служба в консерваторії Ospedale della Piet?.
В 1703 році в віці 25 років Антоніо став викладачем в Ospedale della Piet?. Це була школа для дівчат, що були сиротами, або з бідних сімей. Фінансувались такі консерваторії за рахунок республіки.
Вівальді працював в школі по 1740 рік, з перервою у вісім років. А в 1713 став там директором. За період своєї роботи в консерваторії композитор написав більше 60 музичних творів, серед них кантати, концерти, сольні, хорові та інструментальні виступи.
В 1705 була опублікована перша збірка його робіт, що складалась з 12 сонат. В 1711 виходить ще одна збірка з творами музиканта з 12 концертів. В цей період ім’я Антоніо Вівальді стає відомим за межами рідної Венеції.
З 1713 року композитор захоплюється популярним на той час жанром світської опери. Найбільш вдалим і продуктивним вважається період з 1713 по 1718 роки. Його першою оперою була «Оттон на вілі», через рік на світ з’явилась друга «Роллан несамовитий». В наступні роки Вівальді напружено працював, поєднуючи написання музичних творів з викладацькою діяльністю та напруженою роботою над постановками в театрі. Всього, за твердженням автора, він написав 94 опери та ораторії. Проте до наших часів збереглись партитури лише 50 з них.
Життя в Мантуї
В 1719 році за запрошенням князя Філіпа Гессен-Дармшадт Вівальді зайняв престижне місце капельмейстера при його дворі. Там він прослужив три роки, продовжуючи писати опери. Саме в Мантуї він познайомився зі співачкою Анною Жиро, яка стала його ученицею та постійною супутницею, а її сестра Паоліна була добровільною сестрою милосердя для хворого музиканта. Хоча Вівальді завжди ревно відстоював честь і добропорядність своїх супутниць, така тісна дружба священника з двома жінками в подальшому не могла не викликати осуду, в тому числі зі сторони церкви.
В 1722 році Вівальді їде до Риму, де його постановки проходять з великим успіхом. Його навіть запрошують грати для Папи Римського. Саме в цей період він пише чотири концерти для скрипки відомі нам як «Пори року».
Останні роки життя
Незважаючи на величезну популярність при королівських дворах Європи, вибаглива венеційська публіка вже не так цінила Вівальді. Щоб покращити матеріальне становище Антоніо в 1730 році їде до Вени, сподіваючись на покровительство імператора Карла VI. Проте після його приїзду імператор невздовзі помирає, починається війна і про композитора забувають.
Якийсь час композитор переїзджає в пошуках роботи, але згодом повертається до Вени, де помирає всіми покинутий 28 липня 1741 року від хвороби.
Наталія Дубінченко
