Одна з головних соціальних функцій релігії – компенсаторна пов’язана тісно із відплатою у майбутньому за усі тяготи земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення складної земної дійсності пов’язаних з нестерпною економічною, соціальною, політичною, расово-етнічною та іншими упередженнями, дискримінаціями, у неземне райське благо, картину ідеального світу, де панують рівність і свобода. Таке трансформування здатне відбутись лише за наявності у релігійній свідомості центрального свого складника – світоглядної функції. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.
Зміст релігійного світогляду, на думку багатьох дослідників, що трактують історичний процес розвитку релігійності, має людський компонент, тобто такий, що тісно пов’язаний з суспільством, незважаючи на окремі фанатичні прояви релігійності. Щоб позбуватись крайніх проявів поведінки у віруючого, будь яка онтологія релігійної системи включає у себе регулятивну функцію. Релігія, як і будь яка інша сфера духовної культури, створює певну систему норм та цінностей, специфікою яких полягає, насамперед, із збереженням та закріпленням віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не лише культові дії, але й, зокрема, сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Релігія в стадії її соціалізації асимілювала чимало елементів загальнолюдської моралі. Оскільки Бог, на думку Ф. Енгельса, є «відображенням абстрактної людини», то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродній, а соціальний характер.
Релігійній соціалізації притаманний також комунікативний аспект, який полягає в підтримуванні зв’язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних обрядів, в особистому житті, сімейних стосунках, а також у межах різноманітних клерикальних організацій, навіть клерикальних політичних огрупувань.
В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, спираючись на лінію розуміння історичного матеріалізму, ілюзорно-компенсаторну функцію, оскільки не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє лише особисті почуття віруючих.
На мою думку, релігія як соціальна організація із притаманною для неї свідомістю, виконує як конструктивний так і деструктивний вплив на людей. Більшість священнослужителів різних релігій і їх конфесій навчають позитивним речам: молитві, жити радісним і поміркованим життям, пробачати кривдникам і не відповідати злом на зло. Однак, помилковим поглядом, який носить дестабілізуючу функцію в житті релігійного індивіда усвідомлення своєї релігійності і поклонінні Богові як лише потребу через необхідність, а не з любові. Усвідомлення окремими групами віруючих себе лише як «рабів Божих» через систему підкорення і страху формує чимало комплексів. Власне, небажання багатьох долати у собі подібні комплекси приводить до того, що в продовж багатьох віків, релігія не приймала і не приймає людей, що мають власну думку, і тим самим, позбавляє свободи. Хрестові походи, знищення вільнодумців, переслідування, прихована агресія до осіб з відмінними ідеями є яскравим прикладом цього. Конструктивна функція релігії назувається на найважливішому постулаті – Бог є любов, віру у душевний спокій, прийняття, віра у себе( не егоїзм!), як результат позитивного випливу релігії як на індивідуальному рівні, так і суспільному.
Олексій Фесіна – студент Луцького коледжу рекреаційних технологій і права
