Раннє життя та кар’єра
Ансельм народився в регіоні П’ємонт на північному заході Італії. Місто Аоста, де він народився, було стратегічно важливим за часів Римської імперії і в середньовіччі, оскільки стояло на перетині Великого та Малого шляхів Сен-Бернара. Його мати, Ерменберга, належала до знатного бургундського роду, а батько, Гондольфо, був ломбардським дворянином, який хотів, щоб Ансельм зробив політичну кар’єру. Проте Ансельм з раннього віку виявив схильність до чернечого життя.
Освіта і початок чернечого життя
Ансельм отримав чудову класичну освіту і був одним із кращих латиністів свого часу. У 1057 році він покинув Аосту і вступив до бенедиктинського монастиря в Беку, Нормандія, щоб навчатися під керівництвом відомого настоятеля монастиря Ланфранка. Після кількох років навчання у різних містах, він прийняв чернечий постриг у 1060 або 1061 році. Завдяки своїй інтелектуальній здібності і побожності, Ансельм був обраний пріором монастиря після того, як Ланфранк став абатом Кана в 1063 році. У 1078 році він став абатом Бека.
Теологічні праці
У 1077 році Ансельм написав «Monologion» («Монолог»), теологічний трактат, у якому він намагався продемонструвати існування та атрибути Бога, звертаючись лише до розуму. У цій праці він стверджував про існування абсолютної норми досконалості, яку може зрозуміти людський розум, і що цією нормою є Бог.
Його «Proslogion» («Звернення»), спочатку назване «Fides quaerens intellectum» («Віра, яка шукає розуміння»), встановило онтологічний аргумент існування Бога. У ній Ансельм стверджував, що навіть дурень має уявлення про істоту, більшу за яку не може бути уявлена жодна інша істота, і що ця істота повинна існувати, оскільки сама ідея такої істоти передбачає її існування.
Дискусії з Гаунілом
Онтологічні аргументи Ансельма були оскаржені сучасним монахом Гауніло з Мармутьє в його «Liber pro insipiente» («Книга від імені дурня»). Гауніло заперечував, що ідея істоти включає існування в об’єктивному порядку. У відповідь Ансельм написав «Liber apologeticus contra Gaunilonem» («Книга захисту проти Гауніло»), яка була повторенням онтологічного аргументу з «Прослогіона». Онтологічний аргумент Ансельма був прийнятий у різних формах Рене Декартом і Бенедиктом Спінозою, хоча він був відкинутий Іммануїлом Кантом.
Теорія задоволення від спокути
Ансельм також відомий своєю теорією задоволення від спокути, заснованою на феодальній теорії надання сатисфакції або компенсації відповідно до статусу особи, проти якої було скоєно правопорушення. У цій теорії Бог є скривдженою стороною, а людство — кривдником. Ансельм стверджував, що людство не може самостійно спокутувати свою провину перед нескінченним Богом, тому Христос, який є одночасно Богом і людиною, зробив це можливим через свою жертву.
Пізнє життя і спадщина
Існують неповні докази того, що Ансельм був канонізований у 1163 році, хоча деякі вчені стверджують, що це сталося папою Олександром VI у 1494 році. Незважаючи на це, його вплив на філософію і теологію залишається значним. Ансельм був провідним мислителем свого часу і залишив спадок, який продовжує впливати на сучасну філософію і теологію.
Іван Гудзенко
