У 1900 році Берр заснував журнал Revue de synthèse historique, який став платформою для об’єднання істориків, соціологів, психологів та філософів. Головною метою видання було подолання вузькоспеціалізованого підходу через синтез методів різних дисциплін 39. У 1924 році він ініціював створення Міжнародного центру синтезу (Centre International de Synthèse), де провідні вчені обговорювали суспільні проблеми через призму історичного контексту .
Наймасштабнішим проектом Берра стала 100-томна серія «Еволюція людства» (L’Évolution de l’humanité), яка мала охопити історію цивілізації від доісторичних часів до сучасності. До 1954 року вийшло 80 томів, написаних провідними науковцями світу. Ця серія мала на меті перетворити історію на «сувору науку», аналогічну математиці, шляхом інтеграції з соціологією, антропологією та психологією.
Теорія культурно-історичного синтезу
Берр запропонував інноваційну концепцію, що ґрунтувалася на трьох типах причинно-наслідкових зв’язків:
- Хронологічна спадкоємність— послідовність подій у часі.
- Постійні зв’язки— закономірності, що повторюються.
- Раціональний зв’язок— внутрішня логіка історичних процесів .
Він критикував традиційну історіографію за надмірний емпіризм та зосередження на індивідуальних подіях, натомість закликав досліджувати масові явища та «загальні закони» історії. Його головними опонентами були представники позитивізму, такі як Шарль Ланглуа та Шарль Сеньобос, яких він звинувачував у «ідолопоклонстві перед фактами» .
Вплив на історіографію та суперечності
Хоча Берра часто називають попередником школи «Анналів», його внесок виходить за межі цього ярлика. Люсьєн Февр, один із засновників «Анналів», спочатку співпрацював із Берром, але згодом їхні шляхи розійшлися через розбіжності в методології. Февр критикував Берра за недостатнє включення економіки та соціальних наук, тоді як Берр наголошував на ролі історичної психології.
Проєкт Берра також стикався з критикою з боку марксистів, які вбачали в його синтезі загрозу матеріалістичному підходу. Однак саме його ідеї сприяли формуванню міждисциплінарності, що стала основою для сучасних гуманітарних досліджень.
У 1952 році Берр був нагороджений орденом Почесного легіону — визнанням його внеску в науку . Його праці, такі як «Синтез у історії» (1911) та «Традиційна історіографія й історичний синтез» (1935), залишаються актуальними для дослідників, які прагнуть подолати межі дисциплін.
Навіть незважаючи на те, що багато із запланованого Берром не було реалізовано (наприклад, повний 100-томний цикл «Еволюції людства»), його ідеї стали мостом між класичною історіографією та сучасними методами, зокрема вплинувши на розвиток соціальної історії та культурних студій .
Іван Гудзенко
