Англійський емпіризм

Francis_BaconПеріод  ХVII – XVIII  століття  став  поворотним  моментом  в історії  західноєвропейської  філософії,  оскільки  вона  зміщується  у центр  Англії,  а пізніше в  саму  Францію.  У наукових  розвідках  період ХVII століття  ще називають  філософією нового  часу.  У зв’язку  з  процесом  розпаду  феодального  соціуму  в епоху  Відродження  розпочинається  становлення  нового  буржуазного  суспільства  зі  своїми   виробленими  соціальними  устоями,  нормами,  законами,  що  породили  зміни  не тільки  в економіці, а  й  в  політиці,  відносинах  у  суспільстві,  змінюючи  людську  свідомість.     Одним із  найважливіших  факторів, що   привів  до таких  змін у  людській   свідомості  стала  наука,  особливо  дослідно –  математичне  природознавство,  що дало  поштовх  для  розвитку   наукової  еволюції.Наукова  еволюція  пов’язана   не  тільки  з  соціальними перетвореннями,    розпадом  феодального суспільного порядку, а  з  послабленням  церковного  впливу,  охарактеризувалися  як вдихання  нового  життя  у філософію.  Якщо  в середньовічний  період  філософія  поєднувалася  з теологією, а   у період Відродження  –  з  мистецтвом ,  гуманітарними  знаннями,  то  у  новий  час –  спирається  тільки на науку.  У  філософії  Нового  часу  йде своєрідна   гра ,  дискусія  двох гносеологічних  напрямків –  емпіризму  та  раціоналізму.  Емпіризм   є  новим  напрямком  в  теорії   пізнання,  яким  визнається  єдине  джерело  знань –  людський  досвід,  тоді  ж  як  раціоналізм –  джерелом  пізнання,  його істинним  критерієм   вважає  розум  (логічне  обґрунтування  науки).

Основоположником  емпіризму  вважають  англійського  філософа  Френсіса Бекона.  Бекон  вважає,  що  мета  пізнання  полягає  не  у природньому  спогляданні  (антична філософія)  та  в досягненні  Бога (середньовічна  традиція),  а  в першу  чергу  –  у  принесенні  суспільної  користі та  вигоди  для  людства.  Єдиною  причиною  розриву  між  практичною  та  теоретичною ,  тобто  філософії  з  природознавством  Бекон  вважав  теологію.  Саме  розриву  науки  з  теологією  Бекон  присвячує  філософську  діяльність.  Тому  звільнення   наукового  пізнання   від  кайданів  теології  повертає   науці  дійсну  силу,  вдихає  життя,  розпалює  вогонь  творчого  одухотворення.  Наука  є  необхідним  засобом,  але не  метою.

Людина  є  володарем  природи  по  лейтмотиву  філософії  Френсіса  Бекона.  Для того, щоб  підпорядкувати  людині  під  себе  природу,  необхідно  спочатку  вивчити  природні закони,  використовувати  свої  знання  на  реальній  практиці.  Тому  у  філософії  Бекона  зустрічається  відомий  афоризм  «Знання –   сила».  Закликаючи  людей  озброїтися  знанням,  філософ  виступає   проти  панівної  схоластичної  науки  того  часу та  духа  людського  приниження.

Бекон  відмовляється  від авторитету   Арістотеля,   проте  вважає  значимість логіки,  яку  використовують сьогодні –   слугує  зміцненню  та  збереженню  помилок  в основі  загальноприйнятих  понять,    ніж  пошуку   істини.  Тому  мислитель  розуміє  її  шкідливість,  ніж  корисливість. Свою  науку  Бекон  здебільшого  направляє  не  в  книгах,  а у місцях  практичного застосування  (спостереження  за  природою  та  її вивчення).  Ті  знання,  які  взагалі  не  приносять  жодних практичних  плодів  є на думку  Бекона  непотрібною  розкішшю. Головну  роль  у науковому  знанні  відіграє  досвід.  Саме  з  нього  бере  свій  початок   пізнання,   у  ньому   перевіряється  достовірність  знань,  що  слугує  їжею  для  розуму.

Без  відсутності   чуттєвого  засвоєння  розум  практично  є  мертвим,  оскільки  мисливий  предмет   виходить    тільки  з досвіду.   Беконом  виділяються   два  пізнавальні  методи.  перший  –  виходить  перш  за  все  із  відчуттів  до загальних  аксіом ,  другий –  йде  від  аксісом  до  відчуттів.  У  філософській  термніології  вони  носять назву  індукції  та  дедукції.  Метод  дедукції  ми  зустрічаємо  у  праці  Арістотеля  «Логіка», а  також  у більш  пізніших  його  філософських  трудах. Бекон  дещо  філософськи  обґрунтував  поняття  індукції.  За  його  філософським твердженням  існують  дві  індукції  –  повна  і неповна.

Повна  індукція  є  ідеалом  пізнання , означає  що  зібрані  факти  відносяться  до  площини  явища, що  вивчається.  Тому  це завдання  залишається  складним, оскільки  за  Беконом  ця  проблема  колись  наукою  вирішиться,  а поки що  людьми  використовується  неповна  індукція.  За  неповною  індукцією   висновки  будуються  на  частинному  або ж  вибірковому матеріалі.  Френсісом  Беконом  висувається   ідея   складання  трьох  досліджувальних  таблиць,  а саме  присутності,  відсутності,  проміжних  ступенів.  Беконом  було написано  книгу  «Нова Атлантида»  в якій  він   демонструє  утопічну  державу  вироблені   сили  якої  перетворюються     за допомоги  науки  та техніки.

Бекон  здійснює  опис   різного  роду  науково-технічних  досягнень,  які перетворюють людське  життя.  деякі із  описаних  новітніх  технік  реалізувалися  у ході  практики, інші  ж  –  були залишені  в  площині  людської  фантазії,  проте  ці речі   свідчать  про  віру  філософа  у людський  розум.  Тобто  Бекона   можна  вважати  технократом,  оскільки   той  стверджував  що  сучасні  проблеми  необхідно вирішувати  за допомоги  науки.  У людському  житті  мислитель  приділяв  особливу  увагу   науці та техніці.  Для  Бекона  науковий  успіх   торкається  лише  вторинних  причин,  за  якими  він  вбачає  всемогутнього і непізнаного  Бога.  Філософ  також  підкреслював  прогресивність  природознавства  як науки,  яка  хоч  і губить  марновірство,  проте  з  іншої  сторони –  зміцнює  віру.

Бекон   стверджує,   що  іноді   легкі  глотки  підштовхують  філософію  до  атеїзму,  тоді  ж   як  глибокі   –  повертають   до  релігії.  Досліджуючи  душу,  Бекон  розділює  її  на  дві частини:  божественну  та  чуттєву.   Чуттєва  душа    матеріально  походить  від   речових   елементів,   рідна  тваринній  душі.   Проте  Бекон   показує  якісну    відмінність  між  тваринною  і людською  душею  і навпаки.  Матеріальною  чуттєвою   людською  душею   є  орган   свідомості,  відчуття,  думки.  До  чуттєвих  здібностей   душі    ним  відносяться   розум,  уява,  пам’ять,   бажання,  воля.  Вони   перебувають   у  людській   голові  та   нервовій   системі.   Нервова  система  Бекона   являє   собою   проміжні  шляхи  діяльності  чуттєвої  душі.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Новий ресурс про християнство

Рубрики
Ми у Facebook