Альфред Луазі отримав освіту в Католицькому інституті в Парижі, де його світогляд значною мірою сформувався під впливом історика Луї-Марі-Олів’є Дюшена. Дюшен, піонер у застосуванні археологічних та інших наукових методів до вивчення історії церкви, надихнув Луазі на критичний підхід до біблійних текстів. Після висвячення на священика у 1879 році Луазі став викладачем східних мов у тому ж інституті. Він активно застосовував історико-критичний метод у дослідженні Біблії, що стало основою його подальшої наукової діяльності.
Конфлікт із церковною ієрархією
Луазі запропонував новий підхід до тлумачення Біблії, який передбачав більшу свободу в інтерпретації священних текстів. Цей підхід суттєво відрізнявся від традиційного догматичного тлумачення, що призвело до конфлікту з консервативними колами церкви. У 1893 році Луазі був звільнений з Католицького інституту за єретичні погляди, а його праці стали об’єктом критики з боку пап Льва XIII та Пія X.
«Євангеліє і Церква» — наріжний камінь модернізму
У 1902 році Луазі опублікував свою найвідомішу працю — «L’Évangile et l’Église» («Євангеліє і Церква»). Ця книга стала своєрідною відповіддю на раціоналістичний підхід до релігії німецького протестантського історика Адольфа фон Гарнака. Луазі заперечував теорії Гарнака, але водночас пропонував нове тлумачення католицької віри. Він стверджував, що Ісус Христос вважав себе пророком, а не засновником церкви чи таїнств. За Луазі, роль церкви полягала в проповідуванні послання надії, а не в дотриманні незмінних догматів. Це дозволяло інтегрувати нові наукові відкриття в релігійну доктрину, що, на думку Луазі, мало допомогти церкві адаптуватися до сучасності.
Засудження та відлучення від церкви
Праці Луазі викликали хвилю обурення в консервативних теологічних колах. У 1903 році його книга «Євангеліє і Церква» разом із чотирма іншими роботами була внесена до «Індексу заборонених книг» (Index Librorum Prohibitorum). Енцикліка Папи Пія X «Pascendi Dominici Gregis» (1907), яка засуджувала модернізм як єресь, була спрямована головним чином проти Луазі. Незважаючи на тиск, Луазі відмовився відректися від своїх поглядів, що призвело до його відлучення від церкви у 1908 році.
Після відлучення Луазі продовжив свою наукову діяльність. У 1909 році він обійняв посаду професора історії релігій у Колеж де Франс. У своїх пізніх працях Луазі розглядав християнство більше як систему гуманістичної етики, ніж як історичне підтвердження божественного одкровення. Він також займався порівняльними дослідженнями дохристиянських релігійних явищ, аналізуючи їх вплив на формування християнства.
Іван Гудзенко
