Мати О. Меня Олена Семенівна (1908 року народження, дівоче прізвище Цуперфейн, уродженка м. Бєрн) у молоді роки мала нахил до християнства, не зважаючи на заборону релігії радянською владою. Будучи вихованкою Харківської приватної гімназії – поволі вивчала православне віровчення.
Олена Семенівна охрестила свого шестимісячного сина Олександра, а потім і сама прийняла Таїнство Хрещення. Так як на той час комуністична партія Радянського союзу забороняла хрестити дітей, то матір і син були охрещені таємно священиком Серафимом Батюковим у Катакомбній церкві.
На той час діяв жорсткий режим СРСР, радянська атеїстична пропаганда торкнулася не лише парафіян Російської православної церкви, а й представників духовної інституції. Влада СРСР постійно слідкувала за діями Церкви та її підопічних, заарештовувала та кидала у в’язниці, з іншими взагалі поводилася жорстоко, використовуючи методи допиту.
У віці шести років Олександр втрачає батька. Його заарештовують солдати НКВС, саджають у в’язницю, у якій йому довелося провести більше року під вартою, після цього батька Меня відправляють на каторжні роботи в Урал.
Мень навчався у Москві, в школі №1060 на Стременному перевулку. З 1953р.- вступає до Московського пухово – хутрового інституту в Балашиху.
Інститут він закінчує у 1955 році, з Балашихи його відразу переводять в м. Іркутськ. В Іркутську його було відраховано із числа студентів за релігійні переконання. Після відрахування з інституту, 1 червня 1958 р. – був рукопокладений у сан диякона, а 1 вересня 1960 р. – на священика, після того як закінчив Ленінградську духовну семінарію.
У 1965 р. – закінчує заочне навчання у МДА (Московській духовній академії). Був закріплений за приходськими храмами під Москвою.
А з 1989 -1990 рр. – був призначений настоятелем у храмі Стрітення Господнього, в мікрорайоні Пушкіно, у Новому Селі. В священику Олександрі поєдналася широка ерудиція, відкритість для світської культури, науки, до інших конфесій, нехристиянських релігій та церковного укорінення, які приєднали його до числа провідних християнських проповідників ХХ століття.
Його популярність швидко поширилася за межі території СРСР, про нього вже знали навіть за кордоном. Проте ворожі погляди стосовно симпатії О. Меня до католицизму і протестантизму насторожували його православних братів, одні із них цінували труди священика, богослова та проповідника РПЦ , а інші – з презирством та ненавистю ставилися до його праць та до нього.
Йому неодноразово погрожували у записках., але Мень не звертав ніякої уваги, займався благодійництвом, місіонерською та душпастирською діяльністю. Вранці 9 вересня 1990 року, поспішаючи на Літургію, по дорозі до станції Семхоз невідомою особою було передано записку для священика Aлександра Меня.
Священик, діставши з кишені окуляри почав читати зміст цієї записки як у той час із засідки, з кущів вискочив чоловік і наніс сокирою (за іншою версією саперною лопатою) сильний удар по голові. Дійшовши до станції , Мень зустрів жінку, яка запитала хто його так вдарив, але він взяв провину на себе. Втрачаючи сили, повернувся додому, дійшовши до хвіртки Мень відразу ж впав, від втрати крові помер на місці.
Вбивство священнослужителя РПЦ залишилося нерозкритим. І навіть після появи підозрюваного у вбивстві священика і про демонстрування сокири як речового доказу, слідчі не повірили, що це є речовий доказ.
Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства
