Спочатку проводилася проста політика. У 945 році Буїди захопили аббасидський халіфат. Не припинялися вторгнення сельджуків. Так у 1055 році місто Багдад було захоплено, аббасидські халіфи могли керувати тільки деякими прилеглими областями. Протягом двісті років спостерігався підйом цього халіфату, але пізніше – посилення феодалізації держави, політичного впливу гвардії тюркських рабів – гулямів, що призвело до падіння самої династії.
Аль-Мансур наказав перенести столицю з Анбару до Дамаску, таким чином у 836-892 році столицею Аббасидського халіфату стає Самарра. Зрозуміло, що претендувати на верховну владу мали саме вони. Як аргумент наводять факт, за яким Омейяди не відносяться до хашімітів з роду пророка Мухаммеда, хоча й походили від курайшитів. Так як Аббасиди беруть початок від дядька пророка Аббаса аль Мутталіба, котрий за походженням належав до мекканських хашімітів. Аббас – рідний брат Абдулли (батька пророка).
В державних справах аббасиди були не дуже активні, але зустріли протидію населення, невдоволеного діями цієї династії. Коли трон був зайнятий Абу Хашімом Абдуллою, підготовлялися до остаточного скинення Омейядів, тому агентура була розіслана невипадково. Куфа стає основним центром омейядського протистояння. У 743 році страчують халіфа Мухаммада. До влади приходить син покійного – Ібрагім. За наказом Ібрагіма, араба – перса за походженням Абу Мусліма відправляють в Хосран.
Муслім створює потужну організацію з арабів-кальбітів, іранських жителів. Шиїти мали впевненість у тому, що все ж таки трон очолять з роду Алі, виявляючи Абу Мусліму велику підтримку. Багато в чому посприяло міжусобне протиріччя, що тривало після смерті халіфа Хішама. В Хосрані відбулося справжнє постання під керівництвом Ібрагіма з його братом Абуль Абассом ас-Саффахом. Останній очолив рух вже після його смерті.
У 749 році аббасидці завойовують Нехавенду, відповідно у такий спосіб було відкрито шлях до Багдаду. В куфській соборній мечеті принесли присягу піддані. У 750 році в Єгипті вбивають останнього омейядського халіфа Марвана ІІ, потім позбулися Абу Мусліма та Абу Салама. Таким чином Аббасиди приходять до влади, позбувшись суперників.
Розквіт Аббасидської держави починається у 775-785 році (Абу Джафар, аль-Мансур, Аль-Махді, Харун ар-Рашід, Аль-Мамуна (768-809 рік). В Аббасидів різко змінюється характер: халіф очолює мусульманську спільноту, ніж армію, що є важливішим. Звісно, це дало право займання державних постів мусульманами. За часів Аббасидського халіфату спостерігалася цікава тенденція в розвитку та відродженні національної культури. Виникали випадки підняття народного бунту зі сторони лідера Муканна та Бабека.
Придворною гвардією аль-Мутасіма у середині Х століття зводиться влада халіфів, перетворених в маріонеток. У 945 році буїдська армія захоплює Багдад. Влада належала Буїдам, привілеєм стала хутба, в якій згадували ім’я халіфа, із його зображенням на монетах. Фактично світська влада потрапляє в руки інших. У 1055 році сюди приходять сельджуки, але аббасидське духовенство залишається.
У 1118 році помирає султан Мухамед, Сельджукська імперія розвалюється, йде боротьба між сином Мухаммеда – Махмудом ІІ та його дядьком султаном Санджаром. У 1124 році владу очолює Махмуд ІІ. Аль –Мустаршидом не виплачується данина, і цей жест був сприйнятий не з доброї волі. Халіфу нічого не залишається як зібрати армію і дати відсіч Мустаршіду.
У 1194 році хорезм Текеш у боротьбі з іракськими сельджуками отримав перемогу, а відсічену мечем голову султана Тогрула ІІІ наказав відправити в Багдад. Дізнавшись про жорстоку смерть правителя, жителі піднімають повстання і вбивають хорезмійське військо. У 1258 році Багдад знищують війська монгольського князя Хулагу. Через десять днів був страчений халіф аль-Мустасіма. Аббасидська столиця занепадає. З нащадків халіфа нікого не залишили в живих, і лише завдяки дружині Хулаги вдалося зберегти молодшого сина аль-Мустасіми, котрого вже пізніше згадували як сина та внука монгольського князя. Навіть після навернення ільханів до ісламу, Аббасидьска влада вже не поширювалася при монголах.
У 1261 році мамлюкський султан Бейберс власними зусиллями ставить багдадського біженця аль-Мустансіра. В тім внаслідок монгольської битви Мустансір десь пропадає, претендентом на його місце є аль-Хакім І – нащадок аль-Мустаршіда. Халіфи стали покірні волі султана. У 1517 році Єгипет завойовується Османською імперією, титул халіфа отримує султан Селім І. За наказом султана Муттаваккіль ІІІ відправляється у в’язницю до Стамбулу.
За Аль-Кадіра, релігійного, доброзичливого, милосердного правителя відбувається підняття аббасидців. Кадір одружився з дочкою самого султана Бахи ад-Даули, при ньому почався розквіт Аббасидського халіфату. Після Аль-Кадіра державою керував Ахмад аль-Мустазхір. Правитель відзначався освідченістю, добродійством, справедливістю, милосердям, володів талантом написання віршів, уважно вислуховував скарги, підпорядкованих йому людей. Спостерігалося успішне життя Багдаду, тоді ж як східні області проводили Хрестовий похід, і до того ж не один.
При правлінні Абу Мансуру аль-Мустаршіда, переможеного і полоненого султаном Масудом у фортеці Хамадан, здійснювалося визволення сельджукським султаном його дадька Санджари. Серед направлених на визволення солдат Масуда знайшлися інші, ними виявилися асасіни-батаніти. Перед ними стояло завдання – не допустити повернення султана-халіфа Санджара до Масуда. Увірвавшись в намет асасіни вчинили розправу з Санджарою та придворними. В результаті зміщення Масудом ар-Рашіда, халіфат був переданий Мухаммаду аль-Муктафі, одруженому з сестрою Масуда. Муктафі оголосив, що наступним спадкоємцем після нього буде син – Юсуф аль-Мустанджід.
Прийшовши до правління, Мустанджід взявся за проведення реформ: зменшення податків, митного збору. Прекрасно володів поетичним талантом, проявляв інтерес до вивчення астрономії. На пік його правління випадають війни за Єгипет та Сирії з військом хрестоносців. Мусульманська армія очолена атабеком Нуруддіном. Після Мустанджіда державою займався Аль-Мустаді.Він турбується за розвиток мусульманської освіти, будує медресе, мечеті.
При аль-Мустансірі відбувається зміцнення фортифікаційних споруд, армії, захист держави і відбиття атаки монголів. Останній халіф Аль-Мустасім не витримав монгольської навали, виявився слабким правителем, поплатився власним життям. Занепад Багдаду означав кінець правління Аббасидського халіфату.
Пегас
