Для того щоб з’ясувати цю концепцію, спочатку потрібно дати чітке пояснення: що ми називаємо буттям і не буттям? Чи є тотожними ці поняття у філософії? Тому для конкретного розуміння цієї термінології необхідно провести історичний екскурс формування основних ідей в період античного мислення. Першим представником цього періоду, який серйозно займався дослідженням проблеми буття – став Парменід (V-IV ст. до н.е.). Буття є однією із найважливіших категорій в історії філософії.Тому філософи поставили перед собою завдання — розв’язати проблему існування, аналізуючи її саму. Предметом для філософії постає світ як єдине ціле, співвідношення матеріального та ідеального, місце людині як у світі так і в соціумі. Інакше кажучи, філософія намагається з’ясувати питання буття світу та людини. Вперше термін «буття» було введено Парменідом для позначення і одночасного вирішення проблеми, яка насправді є. Якщо ж нормально розібратися, то самі поняття «буття» і «небуття» не є подібними.
Поняття «буття» пов’язане з усім, що існує, тобто людиною, твариною,
природою та суспільством; всесвітом, Землею, релігією, законами, які видає держава. Протилежним йому виступає інший термін – небуття. На відміну від буття, небуття є усім, чого насправді немає. У свідомості греків почався зароджуватися відчай, сумнів щодо безвихідної ситуації. Люди потребували віри у якусь нову рушійну силу. Тому те, що стало трагедією для людського існування у Парменіда втілилося у вигляді сили Абсолютної думки. Саме вона на йог думку і утримує цей світ від потрапляння в хаос (безлад), забезпечуючи стабільність, надійність; впевненість людини у тому, що все з необхідністю підпорядковуватиметься порядку.
Він стверджує про речі, які відносяться до предметно – чуттєвого світу. Парменід починає характеризувати буття як те, що перебуває за межами чуттєвих речей, тобто думку. Буття є єдиним, незмінним, таким, що не має поділу на суб’єкт та об’єкт. Це повнота досконалостей, з яких виділяються Істина, Добро, Світло та інші. У вченні Парменіда закладена думка, згідно якої буття не виникло, його не можна знищити, нерухоме та нескінчене. По своїй суті, воно не потребує чогось, оскільки позбавлене чуттєвої якості. Людина може досягнути буття за допомогою думки, розуму. Парменід розтлумачує поняття «буття» у вигляді кулі, сфери, яка немає жодних просторових меж.
Під «буттям» як думкою, філософ мав на увазі ніщо інше як суб’єктивну думку людини, тоді ж як в «Логосі»- вбачав космічний Розум, що розкриває зміст цього світу по відношенні до людини. Тобто це означає, що не людина намагається собі відкрити Істину буття, а воно саме. Проблема буття людини і світу стає актуальною у філософії ХХ століття. До її розв’язання приклав максимум зусиль Мартін Гайдеґґер. Він розробляє філософську концепцію вчення стосовно буття людини та буття світу. Людське буття, його сама сутність , за поглядами Гайдеґґера лежить в основі екзистенції. Таким ходом філософської думки йому вдалося збудити світову спільноту, оскільки введення екзистенціальних понять стало новизною для тогочасного суспільства.
Будучи ідеологом цієї концепції, філософ вперше вводить термін у німецькомовному варіанті «Dasein» (в перекладі означає «Ось-буття») для позначення смислу людського буття. Автор цього поняття одночасно стає претендентом самостійного вирішення філософських проблем, пов’язаних із сенсом життя в екзистенційному вимірі. Коли раніше стверджували, що людина перебуває у просторі та часі, то з точки зору М. Гайдеґґера, простір людини може співвідноситись із людським простором. Оскільки не йде мова про фізичний простір, а швидше в рамках екзистенції самої людини. а тому властивим є власний простір, який філософ називає «екзистенційне – життєве — простір».
Богдан Стрикалюк
