Куди рухатися Україні ?

Наша Батьківщина, з давніх давен і по наші дні, завжди перебувала  і далі перебуває між Заходом та Сходом. І навряд, чи дана ситуація зміниться в найближчій перспективі. Поряд із Україною знаходяться дві, не побоюся цього слова, імперії, які всіляко бажають і стараються затягнути нашу державу в свої сфери впливу. На жаль, через останні трагічні події, Україна вже не може грати роль, такого собі буферу між світами та далі проводити політику миролюбного нейтралітету. Тому постає цілком логічне питання: куди далі нам рухатися ?

Можливо на Схід ? Це й абсурдний варіант може розглядатися лише тими, що стали жертвами наскрізь брехливої імперської пропаганди. Думаю, що очевидним, що ще нові «братні обійми» можуть нас просто задушити.

Населення, все більше і більше, з надією дивиться на Захід. «Запад нам поможет. Крепитесь !» — сказав би Остап Бендер. Безперечно в ЄС високі соціальні, правові та екологічні стандарти життя, і з цим залізобетонним фактом не посперечаєшся. Одначе посмію перефразувати Гамлета: «Чи так все добре в королівстві європейському ?». Багато із нище вказаних проблем взаємно пересікаються.

По-перше: вступ до ЄС зменшить наш суверенітет. Так-так, буде саме зменшення нашої незалежності. Будь-хто, який хоч трохи знайомився із європейськими структурами, мусить визнати, що держави-учасниці ЄС віддають частину своїх повноважень наддержавним органам. Можна навіть стверджувати, що ми маємо справу із європейським державним утворенням — конфедерацією. Судіть самі, адже в ЄС спільний законодавчий орган – європарламент; спільний верховний суд – Суд ЄС[1]; аналог спільного виконавчого органу – єврокомісія; а більшість країн-учасників мають спільну валютну зону. А, омріяна багатьма простими українцями, шенгенська зона практично стирає економічні кордони та національний митний контроль.

Звісно таке об’єднання приносить певну користь, але нема підстав говорити  про рівні можливості всіх держав в спів-управлінні. Змушений розчарувати, але в цих всіх спільних європейських структурах бал правлять не більшість, а альянси «великої сімки»: Франція, Німеччина, Великобританія та Італія. А все тому, що кількість осіб в євроструктурах залежить від кількості населення конкретного учасника ЄС.

На подібні зауваження, багато хто може відповісти, що якщо ми – українці — самі не можемо нормально правити, то хай разом із іншими європейцями зробимо це краще. На, що змушений сказати, що подібне спів-управління не гарантує, що нашими національними інтересами не пожертвують в ім’я інтересів європейського об’єднання, чи сильних її гравців.

По-друге: певна дискримінація Східної Європи. Як не прикро говорити, але значна частинна власне Західної Європи з погордою дивляться на жителів східної частини континенту, яким не пощастило жити під гнітом комуністичних диктатур. Деякі із них навіть вважать нас всіх недорікуватими, хоча самі «освіченні» західні європейці, росіян і українців, ще так недавно, вважали одним і тим самим народом. А тепер конкретні приклади. Польща завжди активно захищає свої національні інтереси, але до них рідко коли дослуховується їхня могутня сусідка – Німецька Федерація. Чи, такі бажана шенгенська зона для болгар, хорватів та румун, ще досі не до кінця не ратифіковані іншими європейськими державами, хоча всі вони вже у ЄС.

Причинна такої поведінки, залишається невідомою, адже східна і західна частини Європи живуть бік-о-бік вже, яке століття. Та й і культурно, і зовнішньо є скоріш подібність, а ніж розбіжність між нами.

По-третє: експлуатація знедолених. Поширеною думкою є те, що в ЄС ну дуже справедливе та заможне суспільство. При цьому завжди додається, що це заслуга лише її демократичного, ліберального і т.д. стилю життя, та здобуте лише їхніми власними зусиллями. Частково це правда, але частково. І не треба думати, що якщо і минув колоніальний період, то економічний неоколоніалізм ще не пройшов, і країни Третього Світу і надалі потерпають.

Не варто забувати і про нелегальних трудових іммігрантів. Дивно, але мало хто знає, що західні економіки немалою мірою тримаються на експлуатації не-громадян ЄС, що приїхали на заробітки. Що би далеко не ходити, можна навести приклад наших співвітчизників в Польщі: вони радуються з того, що їм дають лише частину того, що має по закону має отримувати громадянин Польщі.

Також вони там загралися із плюралізмом, і не дуже то борються із агресивними неонацистами та расистами.

По-четверте: ультраліберальні цінності там набули абсурдних форм. Легалізація всього і вся, а також політкоректність, вже сьогодні доведенні до крайності. Ось приклади.

В Швейцарії існує юридична рекомендація не використовувати слова «мати» та «батько», і заміна їх абстрактними «батько» (по-російському, родитель). І все тому, що б не поширювати карикатурні(!) уявлення про роль жінок, як матерів та дружин !

Нідерландські міста вже догадалися легалізувати … привселюдний секс. Ну правда, лише в малолюдних місцях, як то парк, та при відсутності поблизу дітей. Також складається враження, що влада закриває очі на привселюдні оргії в ряді клубів та на пляжах. Надіюся, що багато зі мною погодяться, що це деградація та падіння в примітивний стан.

В Німеччині існує практично легальна організація, що захищає права бідних … зоофілів, а також зооборделі. І вже є прецеденти вінчання «людей» із тваринами, рослинами і неживими предметами ! Але варто сказати, що все-таки німецька влада догадалася скасувати легалізацію зоофілії, що ще не скажеш про Данію, Швецію та Бельгію.

Не відстають від них і любителі неповнолітніх, і вже хочуть повторити приклад Німеччини, яка юридично зменшила вік сексуальної згоди до 14 років – це так політкоректно називається напівлегалізація педофілії. Невже вони не розуміють, що в підлітків в такому віці ще не сформована психіка.

Та ж Голландія «впереди планеты всей». Вони умудрилися заборонити виробництво копилок у формі свиней, щоб не образити мусульман та іудеїв !  По цій же причині, не випускаються масово листівки із надписом: «З Різдвом Христовим !». Навіть найбільш вперті прихильники легалізованої проституції та легких наркотиків, змушенні визнати, що дані «сфери обслуговування» так і не вийшли із-під контролю криміналітету.

Закінчимо список Швецією, яка вивела мультикультурність за межі розумного. Не мало місцевих політиків, і не тільки вони, заявляють, що якщо швед і не-швед приймаються на роботу, то перевагу треба віддати другому. Будь-яка адекватна людина, надала перевагу тому, хто більше підходить по професійним якостям, а не по національності. Існує законопроект, що забороняє чоловікам справляти «нужду» стоячи. В дитячих садках до дітей звертаються «hen» — воно, що би не нароком не поширювати стереотипи про чоловіків та жінок. No comment !!!

По-п’яте: брутальний і вульгарний матеріалізм. Потреби європейців стають все більш і більш примітивно матеріалістичними. Вони все масовіше ганяються за найновішими марками всього, що треба і не треба. «Мистецтво» все частіше зображає саме найогидніші сторони життя, а саме бидляцький «гумор», сексуальні збочення та розчленування людської плоті.

Хоча в порівнянні із іншими, західні європейці і живуть заможніше, одначе численні дослідження показують, що вони не стають від цього щасливішими. Гонитва за кар’єрою неминуче вбиває їх особистий час та позбавляє такої необхідної розкоші, як спокій. Матеріальний добробут задовольняє фізіологічні потреби, одначе він абсолютно не годен для культурних та психологічних запитів людини. Ті ж самі електронні засоби зв’язку є лише сурогатом живого людського спілкування та справжніх емоції. На Заході гаджетоманія набуває просто тотальних та катастрофічних масштабів.

По-шосте: мусульманська загроза. Для початку зазначу, що не проповідує ненависть до вказаної групи населення, одначе їх масовий наплив в країни ЄС починає лякати. До прикладу, на півдні Франції найпопулярнішим іменем, що дають новонародженим стало «типово французьке»  Мухаммад. Там же вже мечетей трохи більше, чим церков. Не рідкість стає те, що пустуючи християнські храми стають мусульманськими. Такі ж самі процеси відбуваються і Бельгії, і в Нідерландах, і у Великій Британії.

Розумію, що «старушка-Европа» має потребу в робочих руках, а також багатьом її жителям соромно за колоніальне минуле і вони хочуть це виправити. Але це ж не означає, що такими кроками наближати загибель власне європейської, зі всіма її мінусами, цивілізації. Ради справедливості треба сказати, що винні обидві сторони. З однієї – європейці – не проводять асиміляцію приїжджих, не борються із гетто, практично не контролюють їх народжуваність та, чесно кажучи, вже догралися зі своєю мультикультурністю та відкритістю кордонів. З іншої – значна частина мусульманського населення по-хамськи відносяться до місцевих порядків та корінних жителів. Вже  є тривожні дзвінки, як то вбивства нідерландського режисера Тео ван Гога за його викривальний фільм «Покірність», чи заяви Абу Імрана з його ультра ісламською організацією «Sharia4Belgium» в Бельгії, що остання незабаром буде жити по законам шаріату. Найбільш огидним є те, що вже не рідкість зґвалтування місцевих білих жінок арабами. Читач дай собі відповідь: чи готовий ти до масового напливу іммігрантів, які обов’язково будуть після приєднання України до ЄС.

По-сьоме: повне руйнування сімейних цінностей. Адже останні є передумовою заміщення одного покоління наступним, що є необхідною умовою виживання нації та цивілізації. На превеликий жаль, це частково стосується і нас. Все більше європейців просто не хочуть заводити дітей чи навіть жити традиційним шлюбом. Адже сім’я – це величезна відповідальність, а їм же хочеться постійних розваг та стрімкого кар’єрного росту. То й же фемінізм, по-суті, вбив жінку, як матір та дружину, мало не нав’язавши їй чоловічий спосіб життя. Насторожує і ювенальна юстиція, що окрім гуманізації виховання, одначе виховує і неповагу дітей до старших. Нам необхідно зрозуміти, що це все є причинною вимирання європейських націй. Наприклад, німецьке федеральне бюро статистики вже офіційно заявило, що якщо і далі так буде зменшуватися німецьке населення, то Німеччина в 2050 році буде ісламською державою.

Правда, ніби сказано про Захід. ЄС – унікальна економіко-політична структура. З однієї сторони – там живуть заможні та вільнодумні люди, але з іншої – вони все частіше не можуть, а саме головне не хочуть захищати свої інтереси та свою ідентичність. Їх добробут та, незважаючи на крайності, вільне суспільство, не може тривати довго, бо носії європейських цінностей просто вимирають. Тоді, як прихильники ортодоксального ісламу все зростають. Ризикну заявити, що Європу чекає диктатура. Крайнє малоймовірно, що це будуть расистські чи неонацистські режими, або ж встановиться диктат транснаціональних корпорацій. Навпроти існує немалий ризик, що буде встановлений ісламський режим.

Хочу наголосити, що дана стаття не є пропагандою чи виправданням расизму. Автор ні в якому разі не говорить про вищість білої раси. Навпаки, змушений визнати, що мусульманські народи більше заслуговують поваги та права на виживання, адже не бояться залишатися самі собою. Хоч це і набуває інколи і неприємних форм. Що не скажеш про європейців. Також не є апологетом збереження чистоти раси чи нації. Впевнений, що не помішають асимільовані іммігранти, що будуть мислити і жити по-нашому, та будуть «змішуватися» із корінним населенням.

Тому підсумовуючи все вище сказане, можу стверджувати, що Україна має йти не проросійським, не проєвропейським чи ще яким шляхом. Ми можемо вибрати свій – проукраїнський шлях. Ми справимося і надалі будемо мостом між ультраліберальною Західною та диктаторськими Східними цивілізаціями. Чого варті наші родючі чорноземи, які дозволять нам продавати екологічні продукти харчування та знову стати європейською житницею і не тільки. Звісно треба орієнтуватися на краще, і необхідно взяти краще, а саме соціальні, адекватні правові та екологічні стандарти ЄС. Також треба більше економічної співпраці із Заходом. Але для того, що б жити по вказаних стандартах не обов’язково вступати в ЄС. Швейцарія, Норвегія, Ліхтенштейн та Ісландія – хороші тому приклади.

Звісно розраховувати лише на свої сили буде по-дурному. Давайте перестанемо бути об’єктом геополітики, а станемо її суб’єктом. Для цього варто створювати економічні, політичні чи навіть військові об’єднання навколо України. Інші буферні та не дуже країни, як то Молдавія, Грузія чи навіть та ж Сербія, отримують від такого союзу більше, аніж бути з’їденим європейським монстром. А Польща чи Білорусія зможуть бути справді почутими, що не скажеш про їх сучасний стан.

Не треба забувати, і внутрішні настрої Сходу та Заходу України, щодо зовнішньополітичного вибору. Будь-які різкі рухи в будь-яку сторону, неодмінно викличе і вже викликають непорозуміння та незгоду всередині країни. Це може загрожувати нашій цілісності та єдності. Лише проукраїнський міжнародний курс може реально об’єднати українців та стати достойним пунктом спільної національної ідеї.

На кінець, скажу пару коментарів по військовій безпеці. Актуально нагадати, що будапештський меморандум полягав в тому, що Україна відмовилася від ядерного потенціалу, а три могутніх держави світу мали би гарантувати нашу територіальну цілісність. Цілком очевидно, що вказана міжнародна угода цинічно була порушена одним із наших гарантів безпеки – Російською Федерацією, а інші – США та Великобританія – не можуть нам негайно повернути нашу територію чи принаймні дати надійні гарантії, що це станеться в найближчі роки. Цілком справедливо буде заявити, що якщо інші не дотримуються умов вказаного меморандуму, того чого Україна повинна і далі бути без’ядерною державою. Ресурси і кадри для цього в нас є. І тоді ми зможемо зберегти не тільки своє існування, як незалежної держави, але і територіальну недоторканість. Задумайся, читач, над цим, адже проект нейтральної країни, якою ще є Україна, зазнав повного краху і ми втягнуті у смертельну для нас війну. Хоча такий крок є ризикованим, і напевно погіршить відносини із багатьма великими гравцями світу. Можливо вступ в НАТО нас врятує. Останній варіант теж не варто відкидати.

Україна має реальний шанс побудувати гідне суспільство, де будуть втілені кращі європейські стандарти життя, і водночас соціум не буде деградувати.

Україноцентризму – так !!!

Дмитрук Андрій

[1] Не ототожнюйте із організацією Європейський суд по правах людини, що займається дотриманням Європейської конвенції з прав людини та має юрисдикцію в країнах Ради Європи.