Душа — водоймище, що виникає перед тобою у вигляді коловороту древнього джерела, звідки виходить світло, що створює ефект дзеркала. Ця субстанція є першосвідком нашого буття в світі. Людині властиво надавати таємничих значень непояснюваним феноменам. Подібна властивість свідчить про тісний зв’язок із божественою таємницею. Душа постає не сутністю людини, з якою зіштовхується особистість під час пошуків Бога, а дороговказом, що відображає божествену таємницю. Наявність цієї таємниці породжує відчуття нашої спорідненості з Абсолютом.Стуктура душі, починаючи від початку людської історії, залишається незрозумілою для людського розуму, але пошуки задають вектор для осмислення священного феномену пам’яті. Можливо, не існує жодних модусів для осягнення священної пам’яті та загального розуміння перебування людської душі в часі, щоб виокремити певні чинники розуміння душі та її джерела походження. Душа, що “загубилася на небесах” є дзеркалом для земної душі. Лише зараз можна припідняти завісу над тим, що ми є носіями чогось досяжного для нашого розуміння, розуміння таємниці, закладеної в нашій сутності.
Внаслідок створення штучних середовищ, там де наша душа не може перебувати, ми можемо прослідкувати її межі, щоб використати їх для розкриття сакральної таємниці. Протилежності священного, наявні в людині, стають видимими, коли ми знаходимося перед невідворотнім страхом того, що може з неймовірною легкістю знищити нашу душу, але водночас у таких ситуаціях людина переповнена солодким благоговінням, що приховує в собі ця сила. Виникає питання, що може так легко стискати нашу душу? Те, що відчуває душа під час зустрічі із сакральною таємницею, розливається по тілу людини і наповнює всю людську природу. Оскільки все духовне, що надходить в людину проходить через душу. Коли ж душа стає чистою та скромною, вона починає випромінювати Благо. Будь яка сутність бачить і може відчувати лише подібну до самої себе сутність, – так твердять майже всі містичні вчення. Тим самим ми можемо припускати, що досвід містиків є дотиком до “душі, що загубилася на небасах”, яка є подібною до людської душі. Кожен аналог людської душі на “небасах”, як і сама людська душа, належать до центру, з якого вони беруть свій початок. Цей закон встановлює communicatio idiomatum між сакральним та людським, подвійність та укомплектованість бінарних станів які чітко характерезують наявність в певному просторі та часі людської природи, що містить у собі конкретну душу. Духовний простір створюється простором, що є наявним у досвіді. Пережитий досвід простору зберігає у собі сакральну пам’ять, до якої долучається людська душа, щоб пізнати духовний простір. Тут можна навести приклад гностичного бачення місця, де колись перебував персоніфікований носій священного, який зберігає у собі цю пам’ять, тим самим це місце стає вмістилищем сакрального.
Тут, відповідно, мова йде про існування знаків та вказівок, що дозволяють здійснювати верифікацію кожного місця де знаходиться сакральне. Віднаходження душею таких знаків та зчитування сакральної пам’яті за допомогою властивостей свого “небесного двійника” може містити в собі певні відповіді для відкриття дверей до таємниці, що жахає нас та захоплює водночас. Душа, під час дотику до місця пам’яті сакрального проживає відчуття повернення до джерела, звідки виходить світло, що характеризується візуалізацією внутрішніх переживань та подій архетипного характеру.
Поняття “Душа” і “Сакральне” дуже часто використовують в грубих формах. Також часто цими словами користуються для того, щоб перенести в нашу реальність ті поняття, які прийнято вважати надбаннями далекого минулого. У будь-якій проповіді ми можемо прослідкувати апелювання до минулого, до “Золотого віку”, де все було добре, там ці поняття розумілися правильно. Але тут варто відзначити, що, певно, не існує поняття більш крихкого ніж “минуле” чи “Золотий Вік”. Фактично це все залежить від вільних інтерпретацій, які самі по-собі можуть застаріти, змінитися на більш нові, тим самим повертаючи минуле до майбутнього. Такою в своїй суті є історія душі людини: прагнення віднайти шлях назад до джерела через подібне на “небесах”. Душа сама окреслює для себе свій шлях, відшуковуючи знаки, що полишив творець джерела.
Віталій Щепанський
