Особлива увага направлена на неухильність виконання громадського та релігійного обов’язку, яким є дхарма, котра полягає у виконанні обряду та підпорядкуванні обмеженням, заборонам, які накладаються на касту. За мімансою, слідування дхармі поза залежністю від прагнення індивіда приведе до кінцевого звільнення. Мімансою як і санкх’єю визнається існування у світі духовного та матеріального початку. Вперше школа міманси виклала своє вчення у Міманс-сутрі, котре приписують Джайміні, що жив ще в ІІІ столітті. Пізніми коментаторами посилено теологію цієї філософської школи, ними ж розвинена ідея особистого божества. Вчення міманси на відміну від санкх’ї набагато тісніше пов’язане з релігією. Реалістична та раціональна методологія міманси ґрунтується на її зближенні з стародавнім матеріалізмом. Що ж до терміну, то існує своя інтерпретація.
Термін «міманса» у перекладі з мови санскриту означає – роздум, дослідження, тобто вирішення проблеми через шлях розмислу та критичного дослідження. В середині школи розрізняються два напрямки. Перший напрямок є більш раннім, другий – більш пізнім. Перед пурвою-мімансою постає завдання – дослідити ведичний ритуал, уттарою-мімансою – процес пізнання та його форми. Першопочаткова мета школи – раціональне обґрунтування ведичного ритуалу з проголошенням гімнів Рігведи та приношення жертви богам.
Як і всі ортодоксальні індуїстські школи, міманса характеризується вірою у святість та непогрішність сакрального писання. Іншими ортодоксальними школами святість та авторитет писання ґрунтується на тому, що це слова Бога, міманcа ж не визнає існування Бога-Творця. На думку міманси, Веди вічні, ніхто їх не писав, про них дізнаються, вони не створені. У наведених аргументах міманси прослідковується наступне: при створені Вед відоме було б збережене ім’я їхнього творця; у Ведаї йде мова при зв’язок самого ритуалу з небесною винагородою, але самими людьми не спостерігається, значить ніхто не може про це сказати. Саме тезу про вічність Вед, з раціональним обґрунтуванням та особливим підходом до речових звуків, складовими котрих є слова та речення, розроблено прихильниками міманси. Звуки вічно існуючі. Такі звуки проголошуються у різному місці та часі, але вони позачасові. Проголошення звуків розуміються мімансою не як породження, а висвітлення існуючого об’єкту.
На думку представників самої школи є реальний фізичний, чуттєвий світ сприйняття. Такий світ – це не результат діяльності Бога-Творця. Існуючі світ об’єкти утворюються з матерії, співвідносно кармам душі. Закон карми – вищий світовий закон. Відповідно такий закон водночас фізичний та моральний закон буття. За вченням міманси, душа – безсмертна, вічна субстанція. При загибелі душі тілесної смерті, виконувати ведичні обряди не мали сенсу.
У вченні про свідомість сказано, що воно може виникати в душі, де поєднується тіло та будь-який об’єкт, розташований над органами пізнання. Органи пізнання можна розділити на п’ять органів, сюди відносимо серце, слух, запах, сприйняття, смак.
Поведінка, співвідносна Ведам та безкорисне використання людиною ведичного обряду призводить до знищення карми та звільняє душу після тілесної смерті. Якщо для ранньої міманси — звільнення від досягнутого стану блаженства, пізньої – припинення переродження та страждань. Виконання будь-якого приписаного ритуалу у Ведах в людській душі утворюється потенція, яка в майбутньому принесе благоприємні плоди, яких можна насолодитися загробному житті.
Пегас
