Народився в місті Фіви (Єгипет). Був одружений з Нефертіті, від якої народилося шість дочок: Мерітатона (у п’ятнадцятирічному віці вийшла заміж), Макетатона (смерть під час чуми або ж пологів); Анхесенпаатона (вийшла заміж за Тутанхамона), Нефернефруатон-ташеріта (на шостому році правління вийшла заміж), Нефернефрура (на дев’ятому році правління стала заміжньою), Сетепенра (стала заміжньою на одинадцятому році правління).
Аменхотеп був одружений вдруге і цього разу супутницею його життя стала Кийя. Кийя ніколи не пересікалася з Нефертіті. Спадкоємцем престолу мав стати єгипетський принц, старший син фараона Аменхотепа Тутмос, але помер ще дуже молодим. Досить суперечливим залишається питання: чи дійсно Аменхотеп IV зайняв трон після батька Аменхотепа ІІІ і став правителем держави. Згідно висновків істориків син Аментхотепа ІІІ довгий час управляв царством. Правління тривало дванадцять років. За час його керівництва Єгипет зміцнився та збагатився. По суті настав період розквіту єгипетської цивілізації. За перших років правління у вирішенні державних справ важливу роль відігравала цариця Тія – матір фараона Аменхотепа.
До того ж сам фараон налагоджував дружні зв’язки з мітанським та вавилонським царем. Амехотеп заручається дружньою підтримкою мітанського царя Тушрата та вавилонського Бурни-Буріаша ІІ. До нього надходить лист хеттського царя Суппілуліуми І, де той таки не отримавши відповіді на перший лист говорить про збереження дружби так як це була за його батька та виконання «братських обов’язків».
За наказом фараона Аменхотепа у місті Фіви відбувається будівництво храму на честь бога Атона, котрий розташовувався не далеко від іншого – храму Амона. У першому храмі бог Атон зображується людиною, яка має голову сокола, над головою якого сонячний диск. Потім його змінили сонячним диском із урєєм (царська змія) спереду. У четвертий рік правління після закінчення будівництва храму Аменхотеп відзначав «свято хвоста». Смисл цього свята полягав у тому, що «омолоджувався» фараонів дух, отримувалося благословення усіх єгипетських богів. Традиції цього свята дотримувався і його батько Аменхотеп ІІІ. Для сина Аменхотепа ІІІ це свято мало особистий смисл, оскільки благословення фараон отримував не від усіх богів, а головного божества Атона.
Культова реформа проводилася ним на п’ятому році правління. Встановлено піднесення єдиного культу, яким слугував бог Атон, хоча після цього вшановування традиційних богів не припинялося. Сакральна ритуальна практика звершувалася вже не в храмі, а ізольованому внутрішньому місці – святилищі, де перебувала статуя бога. Проте фараон Ехнатон переніс культові дії на відкритий простір, де люди могли спокійно служити під сонцем. Саме в цей період Аменхотеп (з єгипетської мови означає «Амон задоволений») вирішує змінити назву свого імені на Ехнатон (у перекладі з єгипетської «Корисний для Атона»), а тому у північній частині Фів побудував нову столицю – Ахетатон. Крім того змінили свої імена члени його сімей з сановниками. Таким чином відбувся переїзд з Фів до Ахетатону.
Крім того Енатон дав клятву побудувати у Геліаполі гробницю священному сонячному божеству Апісу. Цей період охарактеризувався виникнення нового художного стилю – амарнське мистецтво, з властивим йому реалізмом, світськістю. Придворним скульптором фараона Ехнатона Беком залишився запис, в якому наведені деталі зображення художниками реалістичного мистецтва.
Дев’яті та десяті роки правління Ехнатона чітко демонструють заборону культу божества Амона, тоді ж як в дванадцятому році зросла нетерпимість до інших богів. Із забороною інших культів був висунутий тільки один – Атона. Жреців, які вшановували Амона розігнали,а храми позачиняли. Возвеличення Атона поширювалося у Фівах, Ахет-Атоні, Гем-Атоні, Геліополі, Мемфісі, Гермополі, Фаюмі із возведенням храмів цьому божеству. Храми отримували належні привілеї від фараона: земельні масиви, мисливські та риболовецькі угіддя, худобу, пасовища роботу фізичну силу, також був створений інститут жерців бога Атона.
Із зовнішньополітичними відносинами добросусідства на Близькому Сході у нього чомусь не виходило. Ехнатон настільки захопився культом Атона, що не згадував про Мітанну, Вавилон, Хеттію, не приділяв особливої уваги її так як це робив його попередник – фараон Аменхотеп ІІІ. Скарги поступали від вавилонського царя Бурни, що фараон Ехнатон неодноразово відпускає його послів без подарунків. А міттанський Тушратт замість золотого зображення отримав дерев’яне позолочене. Неналежним чином обійшовся фараон з дочкою вавилонського царя, котра вийшла заміж за нього, оскільки попередній фараон – батько Ехнатона Аменхотеп ІІІ проявляв неабияку моральну чесноту і супроводжував майбутню дружину-вавилонянку трьома тисячами кіннотної колісниці, а цей лише п’ятьма колісницями.
Неправильне відношення до сусідніх царств призвели до нанесення непоправної шкоди єгипетському царству. В результаті недбалої політики хетським царем Суппілуліумою І та царем Амурру Азірою були завойовані міста Сіміра, сідонський цар у союзі з Азірою завоював Тір, в оточенні опинився цар Абімілка та цар міста Бібл Ріб-Адді. Обоє надсилали листи в адресу правителя Єгипту для вирішення цієї ситуації. Правителем Єрусалиму Абді-Хебою Ехнатону був надісланий лист, в якому йшлося про заключення союзу між трьома правителями міст Газера, Лехіш, Аскалон з хапірами, і все це направлене в сторону Єгипту. Внутрішньополітичне життя Єгипту почало послаблюватися, що призвело до опозиції старих жерців. Місцеві чиновники фараона Ехнатона проявляли впертість, населення страждало від занепаду економіки держави. Останні сімнадцять років правління виявилися самим важкими для єгипетського фараона. Єгипет та Середземномор’я захопила страшна епідемія.
Епідемія стала наслідком послабленого становища держави в цілому. Фараон Ехнатон помер в 1335 році до нашої ери в Єгипті. Похований в Долині царів. Після його смерті культ Амона був відновлений.
Пегас
