Тут відчутний дотик візантійських зодчих. Спочатку мали робити закладення одного фундаменту, але в самому процесі було визначено, яку форму матиме храм (малася б бути купольна базиліка). І дійсно, працювали над спорудженням трьохнефного хресто-купольного храму, він матиме підкупольний квадрат, нартекс, який оточили відкриті ярусні галереї.
Інтер’єр храму оздоблений мозаїчними картинами, настінними фресками, кам’яними різаними плитами, мармуровими колонами, фрагментами рельєфу, на якому зображені Богородиця з Христом (їх зберігає музей історії України та національний заповідник «Софія Київська»). Підлога була вкрита мармуровою мозаїкою та смальтою. Поштукатурені стіни містили написи грецькою мовою, дах покривався свинцевими листами, також існував керамічний водостік. На превеликий жаль, архітектурна пам’ятка не проіснувала досить довго. 1240 року її зруйнувала Золота Орда Хана Батия.
Софіївський собор також є найдавнішою історичною духовно-культурною пам’яткою ХІ століття. Будівництво розпочалося при князі Ярославі Мудрому. Собор – це колиска християнства Київської Русі, який демонстрував високу державність та культуру того часу. А тому архітектори при її будівництві брали за основу вселенський символ – Собор Святої Софії в Константинополі. Світ отримав символ східних слов’ян – Софію Київську. Софія Київська вважається найголовнішою святинею в Київській Русі, ототожнена з мудрістю, складає гармонію буття народу, оберігаючи і просвітлюючи світлом долю. Архітектура самого собору напрочуд захоплює ансамблем, який складається з мозаїки та фресок. Це шедевр світового мистецтва, справжнє чудо світу. Для сучасного суспільства – це читання власної історії, культури, державотворення і духовності наших предків.
Монументальна архітектура ХІ століття поширювалася на Полоцьк, Новгород, оскільки будівництво Святої Софії слугувало прикладом для подальшого розвитку культових споруд. Так братом Ярослава чернігівським князем Мстиславом було споруджено Спаський собор, майже ідентичний з Десятинною церквою, проте відмінний від візантійської архітектури – давньоруською. Погляд падає на фрески, фасад оздоблений орнаментом з плінфи.
З другої половини ХІ століття набуває популярності культове будівництво. Період характеризується заснуванням монастирів, кам’яних храмів. Якщо ж брати до уваги Київ, то тут перевагу мали наступні монастирі: Дмитрівський (Михайлівський Золотоверхий)Михайлівський Видубицький, Києво –Печерський, Кловський монастирі. Так в ХІІ столітті формувався новий тип монастиря: Успенський собор Печерського монастиря, який із середини прикрашали фрески з мозаїкою. Як свідчить «Печерський Патерик» за будівництвом закріпили грецьких майстрів.
Аналогічні храми такого зустрічаємо в Ростові, де з аархітектурною робтою слідкував князь Володимир Мономах. За типом Успенського будували Михайлівський Золотоверхий у 1108 році. Інтер’єри декору складали мозаїки та фрески, різьблені плити шиферу.
З ХІІ століття у південній частині Київської Русі набувають інтенсивного розвитку архітектурні школи Києва, Чернігова, Переяслава, об’єднані завдяки єдиному стильовому напрямку. До цього періоду слід віднести такі пам’ятки: Федорівський монастир, храм Богородиці в с. Пирогоща, Кирилівська церква, Вавилівська церква у місті Київ, Юріївська – місто Канів, Борисоглібський та Успенський храм в місті Чернігів. Усі вони мають спільну конструктивну схему, характер архітектурних фасадів. Будівлі розчленовують пілястри та напівколони, в декорації аркатурних поясів, хрестів та ніш. Головні інтер’єри виконані розписами фресок.
Кінець ХІІ – початок ХІІІ століття – складний етап розвитку монументальної архітектури на Русі. Архітектори користуються профільованими пілястрами, вертикальними лініями, що підкреслюють незвичну стрункість храмів, складними та розвинутими профілями у порталах із поєднанням пілястрів. Можливо на ці елементи виявила вплив давньоруська дерев’яна архітектура. Зводяться цього часу храми у містах. Київ представлений Трьохсвятительським храмом, Овруч – Свято-Василіським, Білгород – храмом Святих Апостолів. Дані архітектурні споруди приписують Петру Мілоногу – придворному архітектору київського князя Ярослава. Початок ХІІІ століття ознаменувався появою нового архітектурного стилю. Яскравим його прикладом є П’ятницька церква у місті Чернігові. Дивлячись на саму архітектуру, не можна не помітити як портали заглиблюються в товсті стіни. Увагу привертають розписи фресок, майололікова підлога. На думку Ю. Асєєва, видно еквівалентність стилю готиці західної Європи.
Пегас
