Найбільшого свого розквіту школа набуває у 30- ї роки першої половини ХХ століття. Неабияку зацікавленість до неї було виявлено зі сторони психологів, мистецтвознавців та істориків науки. Школа аналітичної філософії має своїх представників: Лукасєвіча, Лєснєвського, Котарбінського, Айдукевіча, Тарського, Чежовського, Завірського, Татаркєвіча, Осовськіх, Собоцінського, Бохеньського, Лєєвського, Кокошінську, тощо.
Львівсько-Варшавською школою були об’єднані молоді інтелектуали, при чому з різними філософськими, науковими орієнтаціями, релігійними переконаннями. Політичний погляд представників філософської школи близький до класичного лібералізму. Філософи заперечували ірраціоналізм, з прагненням чіткості, доказового та логічного суворого філософського міркування, переконання в принципіальнім філософськім та науковім способі мислення. Емпіричне обґрунтування наукових знань по суті намагається наблизити школу до логічного емпіризму. У 1936 році – розпочався вперше Польський філософський з’їзд, на якому Айдукевичем, Котарбінським відкинутий «догматичний емпіризм», а Завірським, Котарбінським висунулася ідея заміни на «наукову метафізику».
До того ж філософські погляди на це питання виявилися різними. Велика увага приділялася номіналізму, конвенціоналізму, теорії пізнання, неотомістській концепції істини. Сильний вплив на онтологію здійснено Брентано (вияву можливої структури буття). Найбільших успіхів будо досягнуто школою в площині такої науки як логіка. У ХХ століття сфера логіки була представлена через видатних науковців Лукашевича, Лєсьнєвського та Тарського. Насамперед, варто відмітити те, що школою стала розвиватися семантика та семіотика (розроблення системи некласичної логіки. Безлічі теорій).
Представники школи здійснили колосальну роботу в металогічних, математичних та методологічних дослідженнях. У сфері психології основну увагу приділили дескриптивній психології Брентано, займаючись аналізуванням ментальних актів (сприйняття, уяви, відчуття, тощо), до психології ж Вундта віднеслися з критикою. Краківський гурток 30-х років характеризувався неотомізмом. Сюди увійшли Бохєнський, Саламуха, Дрєвновський, Собоцінський. Перед неотомістичним гуртком поставлено завдання – застосування сучасної формальної логіки в томізмі, для досягнення в теології чіткості та точності, подібно ж і в мові науки (формальний доказ безсмертя душі, існування Бога, аксіоматичність метафізики).
Філософська школа розробила прагматичну концепцію мови, котру розглядали як створену людиною пізнавальне знаряддя, автономну сферу, з суб’єктом, який пристосовується до неї при втіленні правильних пізнавальних актів. Важливу роль у цьому віддводять Айдукєвічу й Кокошінській. Справа у тому що буденну мову за Айдукєвічем і Татарським, розуміли як сукупність мов відрізнених між собою, яка усвоїй недосконалості має потребу покращення за допомоги логічного аналізу.
Львівська-Варшавська школа вирішувала окрім цього й етичну проблематику, її охоплення наступними науковими площинами: соціологією, психологією моралі, загальною метаетикою. Метаетика розроблялася Чежовським, Осовською, Татаркєвічем, Котарбінським, проектування систематизованої нормативної етики з формальною побудовою – Чежовським та Котарбінським.
Особлива риса, якою охарактеризовані етичні погляди школи – інтелектуалізм, звісно із захистом індивідуальних інтересів від підпорядкування інтересам соціальних груп. Під час другої Світової війни і приходу нацистського режиму Адольфа Гітлера з 1939 року Львівсько-Варшавська школа розпадається. Одним вдалося врятуватися як емігрантам, іншим не судилося. Тому цією школою зіграна значна роль у розвитку польської науки та культури першої половини ХХ століття, а також висунуті польська філософія, логіка та математика, займаючи належне місце світової науки.
Пегас
