Народився 1285 року в англійському графстві Сурей. Входив до ордену ченців – францисканців. З 1310 по 1324 роки – після вступу в Оксфордський університет займався викладанням навчальних дисциплін. Будучи звинуваченим в єретичному вченні у Авіньйоні замислює з францисканцем Михаїлом втечу в місто Мюнхен, бажаючи бути захищеним імператором Людовіком Баварським від папського переслідування.
Він дискутує щодо компетенцій між церковною владою та світськими справами. З основних творів Оккама відомі наступні: «Коментар до І книги «Сентенцій» Петра Ломбардського», «Сума логіки», «Питання на вільну тему», «Діалог», тощо.
Оккам як бачимо критично відносився до схоластики ХІІІ століття, особливо ж спроби синтезувати арістотелізм з християнською теологією. Під сумнів Оккам поставив сам синтез в традиційній онтології. Для розвіяння будь-яких сумнівів, вводить славнозвісну «бритву» з таким формулюванням: «Множинність не потрібно допускати без необхідності» а також «Не існує основи для того, щоб пояснити з допомогою багатьох допущень те, що може бути пояснене з допомогою меншого числа допущень». Винятком для Оккама було правило: «Без необхідної основи потрібно допускати тільки те, що будь-що самоочевидне, або ж пізнається через досвід, або ж доведене Священним Писанням».
Він проводить чітку межу між філософією та теологією. Філософія – це сфера природного пізнання, тоді ж як теологія – сфера віри. Християнська теологія, на думку Оккама може бути доведена з дотриманням певних рамок, раціональне богопізнання та філософія є можливими, якщо використовуються як онтологічний інструмент.
Схилявся більше до номіналізму у філософії про універсалії. Світ – складова одиничних субстанціі та якостей. У свідомості людини не має такого об’єкту «людяність», проте існує «мисленневий образ» «акт мислення». Оккам користується теорією супозиції (підстановки). Торкаючись питання сутності та існування Оккам намагається тим самим показати заміщення одного і того ж об’єкту – реально існуючої речі.
Насамперед філософом частинно погоджується думка щодо відмінності інтуїтивного і абстрактного знання Іоана Дунс Скота Еріугени. Ніхто до Оккама не спромігся висловити власну думку щодо природи Бога. Мислителем доводилася точка зору щодо необмеженості всемогутності Бога за винятком не протиріччя. Пізніше це твердження буде пов’язувати етику Оккама. В моральній сфері покладено природній порядок, приписаний Богом людський розум не в силі зрозуміти його без надприродного Одкровення. Аналогічно пов’язують політичне вчення Вільяма Оккама, адже природного закону порушувати не можна іншим людям, оскільки він вкладений в людську природу Богом.
За настійливістю Оккама, втручання церковної влади у світські справи є недоречним. На його думку імператор має владу над тимчасовим, а папи повинен замислюватися над духовними вічними цінностями.
Ідеї Оккама стали справжнім проривом періоду пізньої схоластики. На Вільямі Оккамі власне і закінчується пізня схоластична епоха. Тобто ним був зроблений чималий внесок у питанні розмежування понять філософії та теології.
Видатний середньовічний мислитель Оккам помер на початку весни 1347 року в Баварському герцогстві (Німеччина).
Пегас
