Передумовою реформації стали 95 тез, які були всенародно виставлені, прибиті цвяхом на дверях храму доктором богослов’я Вітенберзького університету Мартіном Лютером наприкінці осені 1517 року, крім того реформаторські проповіді, проголошені Ульріхом Цвінглі, Жаном Кальвіном та іншими.
Реформатори пізнього середньовіччя намагалися закликати католицьку церкву до її оновлення, що б вона набула вигляду ранньохристиянської, піддали критиці такі практики: інвеституру, симонію, целібат, культ святих, причастя під одним видом. Серед предтеч цього руху варто виділити Вікліфа та Гуса з їхніми адептами. В результаті кризи середньовічних універсальних імперій поширюються територіальні володіння, що було обумовлено процесом конфессіоналізації – формування національної церквоної та політичної одиниці (пресвітеріанська, кальвіністська, реформаторська церква; єпископський устрій лютеранських церков, їхнього поширення на території німецьких князівств та скандинавських монархій; монархічна англіканська церква та інші).
Поширений реформаторський рух у 1520 – х роках привів до драматизму Християнської війни, яка характеризувалася виробленням основних стратегій та алгоритмів для того, щоб сформувати конфесіональне співтовариство. Почалася серйозна боротьба проти феодалізму. Середина XVI століття – фаза європейської релігійної війни, що переросла в швидкому часі у Тридцятилітню війну, яка тривала з 1618 по 1648 роки. Таке протистояння довго не могло продовжуватися.
Кінець цій війні поклав Вестфальський мирний договір, підписаний у 1648 році. За його висновками конфесійний фактор вже не грав такої істотної ролі для європейської політики, тому що став умовною верхньою межею тих процесів Реформації.
Необхідно також зауважити, що Реформація грає особливу визначальну роль в культурі північноєвропейських країн, тим самим обумовивши формування національної мови, мистецтва та динамічного розвитку освітньої системи.
Пегас
