Тематично поезія Сковороди дуже широка: релігійні вірші, оригінальні псалми, медитації (роздумі) про суть житя, про взаємини між людиною і природою, про суспільну несправедливість, про справжнє щастя. В його ліричній поезії релігійні мотиви часто переплітаються із світськими.
У ранніх поетичніх творах Григорія Сковороді переважно звучать мотиви туги людини, смутку, яку гнітить навколишня дійсність.
Поет-мислитель був невіддільний від рідної природи. Він сприймав її як божественний храм, глибоко вбирав у душу її вічну красу. Природа навівала йому тиху радість, проганяла смуток, схиляла до роздумів.
До найкращих пейзажніх віршів поета належить «Ах, поля, поля зелены» та «»Ой ты, птичко жолтобоко», які написані майже цілком розмовною мовою.
Мотив пробудження природи набирає глибокого змісту, він часто поєднується у творчості Сковороди з мотивами воскресіння світу, очищення людської душі.
Літературна спадщина письменника — мислителя Григорія Сковороди належить до вагоміх надбань української культури XVIII ст.Сковорода одним з перших вивів байку на шлях самостійного розвитку, наповнив свої твори глибоким ідейним змістом.