Сучасна історія ділить шлях розвитку давньоіндійської філософії на 6 періодів:
- Первіснообщинний лад індустанців;
- Цивілізація Мохеджо-Даро в Індії;
- Первісні арійські племена;
- Арійські класові племена-держави, що борються за територію;
- Період розвитку магадхатського племінного ладу;
- Держава Маур’я.
Оригінальна риса індійських племен — поділ суспільства на 4 касти: шудри, брахмани, кшатрії і вайш’ї. Між собою вони були співзалежні через будову і функціонування общинної єдності і політичної діяльності на міжнародній арені. Представники кожного попереднього періоду передавали духовну спадщину для нащадків. Таким чином, вбираючи досягнення і відкриття, кожний наступний етап ставав більш насиченим і багатшим знаннями і цінностями.
У перекладі з санскриту ведів слово «варна» інтерпретується як забарвлення. В історичному значенні — це закрите коло суспільства. Туди входили конкретні люди, залежно від свого роду діяльності та спадщини предків. Належність до певної касти наслідувалось виключно з народженням. До шудрів належали чорноробочі громади; вайш’ї — племена, які займалися торгівлею, землеробством і різними ремеслами; кшатрії були воїнами; брахмани — оратори, мислителі, жерці.
Любомудріє давньої Індії концентрувалося на інтеграції міфологічних форм сприйняття в філософські. Основа такої філософії простежується ще в «Рігведі» (перша збірка звернень і оспівування Бога) і продовжує розвиватися до «Упанішад» (збірник гімнів, де релігія набуває філософського сенсу). Для первісних індійців Людина — це цілий Всесвіт. Тобто, для них Пуруша — якась істота, людиноподібна форма, з якої був створений весь світ шляхом релігійного обряду жертвоприношення Богами. Згодом з’явилося все інше: риби, коні, птахи, корови, атмосфера, сонце, гімни, обряди, природні стихії. Ключовим моментом є соціальні кола людей, неможливість їх рівності. Кожна каста з’явилася з конкретних частин тіла Пуруші: губами були створені брахмани; з рук з’явилися кшатрії; від стегон вийшли вайш’ї, чорноробочі шудри — з ніг. Таким був перший опис варн в знайдених джерелах цієї культури.
Пізніше, з появою «Упанішад» почало згадуватися поняття Брахмана. Це якась міфологічна субстанція, наповнена філософським змістом. З цим живим міфологічним Богом пов’язують зародження всього генетичного. Свого роду завершальний етап повного розвитку індійської цивілізації, природних явищ і людських речей. Тільки тепер з’явилися вчення про філософське походження всього світу, а не тільки міфологічного. І тільки через кілька поколінь, брахманізм став релігією, яка не мала ніякого початку в народній ідеології.
У текстах «Упанішад» мудреці починають згадувати поняття «карми». Дотримуючись індійських джерел, це знамення, що визначає рок людини. Це вчення тісно переплітається з сансарою, переродженням душі. Для самої ж карми не характерні такі приземлені речі, як егоцентризм. На людину, чиї справи направлені на досягнення власної вигоди, закони карми не поширюються. Доля людини знаходиться вище реальності. За законами карми, всі дії мають причинно-спадковий зв’язок. Кожен благий вчинок людини і визначає її карму, удосконалюючи її. Відповідно, після поганих діянь з ним станеться таке ж. Необов’язково в цьому житті. Після переродження душі в інше тіло, тварини, рослини чи бога, всі вчинки з минулого життя відображаються в новому.
В європейських давніх цивілізаціях акцент стоїть на вивченні зовнішнього вигляду, образу предмета чи істоти. А в давньоіндійській ідеології намагаються вивчити і зрозуміти процеси, що відбуваються в свідомості людини при зіткненні з зовнішнім світом. Нерозривний зв’язок особистості з явищами світу — головний об’єкт дослідження, база цієї гносеології.
За віруваннями давньоіндійських мудреців, душа має двоярусну основу: атман і манас. Атман — вічна і незмінна частина Брахмана в душі людини. При реінкарнації цей початок зберігається. Манас — дух, який народжується, розвивається, еволюціонує в процесі життєдіяльності. Він безпосередньо пов’язаний з кармою, долею і вчинками людини.
Матеріальні і духовні цінності як і раніше поділяються і на сучасному етапі розвитку індійської філософії. Спокій душі неможливо знайти, якщо гнатися за мирськими насолодами і фізичними задоволеннями. Баланс зберігається при регулярній практиці йоги і розвитку містичного почуття інтуїції.
Іван Гудзенко
