Судячи з біографії, Василь Семенович був уродженцем Вінниччини, а точніше місцем його народження є село Рахнівка. Виріс та виховався в бідній селянській сім’ї – заручниці сталінської колективізації, в результаті якої змушена була переселитися на Донеччину.
Навчаючись в старших класах, вирішив підзаробити на залізній дорозі. Стикнувся з літературою розстріляного українського відродження, забороненої на той час. У 1954 році закінчив школу. Навчався на історико – філологічному факультеті при Сталінському педагогічному університеті. Навчання проходило в літературній студії, якою керував Т. Духовний. Займався викладанням української мови та літератури, працюючи сільським вчителем. Через рік Василеві приходить повістка в армію. Військова служба проходила в Південному Уралі. З ним стався нещасний випадок, внаслідок якого було втрачено фалангу пальця.
У 1963 році – навчається на аспірантурі при Київському інституті літератури імені Тараса Шевченка. Активну участь в творчій та політичній діяльності розпочинає з «Хрущовської відлиги».
Він одружується з Валентиною Попелюх. Постійно змінював фах роботи – від будівельної бригади до кочегара, а потім від працівника історичного архіву до інженера технічної інформації. Виступав за несправедливо засудженого Світличного, поставивши свій підпис в листі – протесті. Звинувачене також було і КДБ, причетне до вбивства художниці Анни Горської.
Василь Стус захищав демократію та права людини, виступивши з протестом щодо культу особистості. Він стверджував що органи радянської влади пригнічують демократичні та людські права. Реакція слідувала миттєва і в січні 1972 року Стуса заарештували з іншими дисидентами. За статтею 62 кримінального кодексу УРСР щодо звинувачення в антирадянській агітації та пропаганді присудили термін – 7 років ув’язнення, спочатку п’ять років в мордовському, а два на Колимі. Восени 1979 року приїздить в Київ, продовжує літературну діяльність, заручившись підтримкою організацій Заходу. У 1978 році обирається як почесний член англійського клубу «Пен».
Його вдруге затримують в столиці. Призначають адвокатом молодого юриста Віктора Медведчука. Письменник Євген Сверстюк згадував, що Стус був настільки обачним і знав чиї інтереси відстоює Медведчук, адже той належав до комсомольського середовища і не збирався захищати, розуміти і навіть цікавитися справою Василя, а тому відмовився від нього. Суд виніс вирок по Стусу: десять років примусових робіт і ще п’ять років заслання. Пермська область стала кінцевим місцем заслання загартованого українським духом боротьби поета Стуса. Ніщо не заважає йому займатися писемною та перекладницькою роботою.
У 1983 році адміністрація табору суворо заборонила пересилати листи рідним у віршах та перекладах. Василь Стус голодував в карцері, а 4 вересня 1985 року помер. Реабілітований був лише в 1990 році. Перепоховання праху Стуса відбулося 1989 року. Перевезений з Московії на рідну Україну прах урочисто поховали на Байковому кладовищі міста Києва.
Богдан Пегас
