Для багатьох християн «Ізраїль» — синонім слова «євреї», тобто єврейський народ, історичний народ часів Ісуса Христа. Ім’я «Ізраїль» з перекладається з івриту як «Бог бореться» або «Бог має силу» з’являється в перший раз у книзі Буття, (Бут 32:29), пізніше воно стає ім’ям племені, священним ім’ям. Коліна Ізраїлю були названі по іменах дванадцяти синів Якова, і вони дуже сильно відчували свій заповіт з Богом.
В єврейських писаннях зустрічаються такі синоніми поняття «народ Ізраїлю»: народ Яхве (Іс 1: 3), Божий служитель (раб) (Іс 44:21), обранець Бога (Іс 45: 4), Божа паства (Пс 96 [95] : 7 Божий виноградник (Іс 5: 7), Божа дружина (Ос 2: 4). З піднесенням Південного царства Юди язичники стали називати євреїв «іудеями», проте священною назвою, що використовувалися в молитві, було ім’я «ізраїльтянин». Воно стало центром пророцтв Єремії про відновлення Ізраїлю (30:10; 31: 2, 31 і т. д.).
За часів Ісуса Ізраїль ототожнювався з окупованою єврейською нацією.
Християни бачили в Ісусі Божий дар Ізраїлю, славу Ізраїлю (Лк 2:32), царя Ізраїлю (Мф 27:42), Спасителя Ізраїлю (Дії 13:23 їв.). Свята назва єврейського народу — Ізраїль — збереглося в багатьох місцях Нового Завіту (наприклад, Рим 9:6 їв.), Але незабаром християни стали розуміти пророцтва Єремії про оновлений Ізраїль, застосовуючи їх до себе, оскільки дванадцять апостолів були явною паралеллю дванадцяти синам Якова. Таким чином, зберігши назву «Ізраїль» для позначення єврейського народу до часів Ісуса, рання Церква була схильна називати себе «Новим Ізраїлем», новим священним народом. Таке позначення має присмак християнського суперсессіоналізму [теорії заміщення] — теорії, згідно з якою християни привласнюють собі священне ім’я Ізраїлю як «нового народу Божого», «нового Ізраїлю», істинного об’єкта Божої любові.
У сучасному позначенні єврейського народу як «Ізраїлю» на перший план виходить зв’язок між народом і землею. Для багатьох християн залишається загадкою, чому євреї так тісно пов’язують свою національну ідентичність з землею. Християнство вважає себе універсальної релігією, що не зводиться до будь-якої конкретної географічної області. Тому через настільки тісних відносин між землею і народом Держава Ізраїль стає найважливішою областю діалогу, в якій християни можуть зрозуміти зв’язок традиції і землі у своїх єврейських братів і сестер.
Таким чином, серед християн можна побачити суміш різноманітних богословських, політичних, моральних і культурних підстав для підтримки держави Ізраїль. Деякі християни відмовляються від повної підтримки Ізраїлю, оскільки вважають, що це було б рівно сильно підтримки тієї чи іншої ізраїльської політики або цивільного уряду. Багатьох християн (що не володіють достатніми історичними знаннями) вводять в збентеження палестинські домагання на цю ж землю, особливо коли такі домагання виражені в термінах руху звільнення.
Ідете в похід, на рибалку, охоту і не знаєте, де купити якісне та недороге тактичне спорядження ? Вам необхідно зайти у вашу пошукову систему, ввести Тактичне спорядження, і вам видасть велику кількість Інтернет – магазинів з великим вибором спорядження на будь який смак.
Навряд чи можна перебільшити важливість Ізраїлю в іудейсько-християнському діалозі. Тут християни, дозволивши євреям визначитися у власних термінах, зможуть дізнатися щось про зв’язок між народом і належить йому землею. Земля тісно пов’язана з прагненням євреїв зберегтися як нації. Християни, довго подорожували по дорогах міжрелігійних діалогів, вважають, що відновлення богослов’я землі може стати найбільш важливим результатом іудео-християнського діалогу.
Нарешті, Ізраїль важливий для іудео- християнського діалогу тим, що може вплинути на вирішення проблеми антисемітизму. Взаємозв’язок анти сіонізму і антисемітизму має складний і неоднозначний характер: можна дотримуватися першої з цих позицій, не дотримуючись другої. Однак підозра антисіоністів в антисемітизмі дуже велике. Його можна зняти тільки в процесі діалогу. Як сказав Едвард Фланнері, «складність полягає в несвідомому характері сучасного антисемітизму. Оскільки він є несвідомим, його неминуче заперечують навіть антисіоністи, які зазвичай проявляють більше його характерних ознак, ніж звичайні антисеміти ».
Микола Чурмак
