Його діяльність розпочалася 1512 року. Сюди прибуло понад сто п’ятдесят єпископів, були також присутні представники олександрійської та антиохійської церкви латинського обряду. Коли папа Юлій ІІ 21 лютого 1513 року помер, його замінив — Лев Х. Новий папа вважав за потрібне не розділяти на нації як це було раніше на соборах в Констанці і Базелі. Особливість собору полягала не в підписанні канонів і декретів, а видання підписаних учасниками собору постанов у формі папських булл. До того ж собором не було визнано постанов Пізанського собору як дійсних.
У 1516 році собор схвалив Болонський конкордат (угода з Францією). Якщо ж папа, який вибирається конклавом кардиналів буде запідозрений в симонії, тоді такі вибори можуть вважати недійсними (була Латеранського собору). На соборі осуджено єретичне вчення Помпонацці, затверджено догмат про безсмертя душі людини.
Видавництво книг підлягало обов’язковій цензурі. Собором затверджено рішення про Хрестовий похід проти турків-османів. Перші початкові Латеранські собори змогли за собою закріпити владу папи і римо – католицької, посприяли розвитку її стуруктур. А от П’ятий Латеранський собор себе не реалізував, оскільки перебував в глибокій релігійній кризі, не зумів запропонувати та втілити програми церковного оновлення. Із його закриттям у 1517 році західноєвропейське суспільство охопила хвиля Реформації. За рахунком він вважається ХVІІ Вселенським собором в римо-католицькій церкві.
Іван Гудзенко
