На прикладі візантійських імператорів, Сигизмунд стає ініціатором скликання собору. Вибраний у місті Піза на соборі папа Іоанн ХХІІІ чекав аби імператор визнав його зі своєї сторони як монарх. У 1413 році в Комо за згодою сторін — папи і державотворця, останній направляє звернення, в якому повідомив вселенське християнство про собор. У грудні цього ж року папою видається опублікований документ, де вказано місце і час проведення собору.
Папа Іоанн ХХІІІ прибув ще до початку діяльності собору 28 жовтня 1414 року, був досить обережним на рахунок довіри до короля Сигизмунда та Яна Гуса. Він перестрахувався, уклавши таємну угоду з герцогом Фрідріхом, обіцяючи, що йому виплачуватимуть шість тисяч гульденів у рік, а взамін попросив від нього військовий захист в місті Констанц.
5 листопада 1414 року у швейцарському місті Констанц відбувся собор. Отримав назву XVI Вселенського. Вище духовенство не дуже поспішало в Констанц. Сигизмунду вдалося прибути до Різдва на Констанцький собор. Це був один із багато чисельніших соборів середньовічного періоду. В діяльності собору прийняло участь східне і західне духовенство; уповноважені особи, які представляли інтереси чернечих орденів та університетів.
Серед світських державних діячів були присутні: німецько-угорський король представники – посли французького, англійського, польського, швецького, датського, норвезького, неапольського, сицилійського короля; баварський, австрійський, саксонський, мекленбурзький, лотаринзький герцог. Не слід випускати з уваги і той факт, що близько сімсот жінок легкої поведінки під час Констанцького собору обслуговували шановних гостей – духовних отців та світських володарів.
Собор розглянув низку важливих питань: подолання схизми; церковна реформа, покінчення з єретичним вченням, що прямо суперечить доктрині католицької церкви. Ще з березня 1415 року собор очолював папа Іоанн, проте вплив на нього здійснював король Сигизмунд. Сторонами було досягнуто домовленості стосовно того, що кожна нація має право голосу. Нації було поділено наступним чином: німецька (з угорцями та поляками); французька; англійська (сюди входили шотландці); італійська. І лише 1417 року приєдналася іспанська нація. Колегія кардиналів отримала один голос. Привілея голосу надавалася главам капітулів, докторам теології та світським особам.
Результат голосування націй показав, що італійці не зважаючи на свою абсолютну більшість не реалізували себе, а також на соборі був обмежений вплив кардиналів. відповідно колегія кардиналів складала двадцять чотири особи.
Більшість учасників собору вважали, що для досягнення єдності необхідне відречення римських пап. Папа Іоанн потрапив у складну ситуацію, прекрасно знав, що його не зможуть обрати, позиція залишилася підірваною. Проте отримав ще один шанс після добровільного відмови папи Григорія ХІІ очолювати престол. Питання собору стосувалися єдності віри, поглядів Джона Вікліфа, розслідування папською комісією справи Яна Гуса.
Папа Іоанн у березні 1415 року, відчуваючи небезпеку зі сторони собору, переодягнувшись в чужий одяг, заручившись допомогою Фрідріха Габсбурга тікає. З втечею папи, собор перейшов до рук Жана Жерсона у квітні того ж року. У своєму декреті Haec sancta Synodys він ототожнює собор з вселенською церквою, адже отримав владу через Ісуса Христа і в таких питаннях як віра, реформа та єдність є вище папи.
За ідею соборності виступали французьки теологи і ієрархи. Останні діяли, щоб обмежити папську владу, у тому випадку якщо випустять її із власних рук. Концаиляристична концепція нагадувала єресь альбігойців та вальденсів, якими висувалося поняття Святого Духа. Папу-втікача схопили і піддали церковному осудженню. Собор визнав Іоанна ХХІІІ як схизматика та єретика, звинуватив в симонії, змістивши з престолу у травні 1415 року.
Самовільно пішов з папського престолу Григорій ХІІ. Бенедикт ХІІІ довго опирався делегації собору та король Сигизмунду і лише після відходу шотландців та держави півострова Піренеї, змушений був змиритися з долею. У липні 1417 року відбулося зміщення з престолу папи Бенедикта ХІІІ. У папи залишилося три кардинали. Вирішили обрати наступника Бенедикта ХІІІ — антипапу, але усе закінчилося комедією.
В листопаді 1417 року був обраний новий папа. Конклав із двадцяти трьох кардиналів вирішив долю собору. Новим папою стала авторитетніша особистість Риму — кардинал Отто Колонна , який добивався на соборі при папі Іоанні ХХІІІ спалення Яна Гуса на вогнищі. У Мюнстері його коронували з іменем папа Мартин V. Він попросив інквізицію аби самому зайнятися розслідуванням книги Вікліфа та Гуса, що призвело до його загибелі. Це ще не був остаточний кінець гуситської єресі, і лише в березні 1418 року папська була визнала єретиками тих, хто слідував за вченням Вікліфа та Гуса.
Церковної реформи не було проведено. Папою були укладені конкордати між німецькою та англійською нацією. У квітні 1418 року Констанцький собор був зачинений папою Мартином, декрети так і не були затверджені ним. Папа Мартин не мав своєї резиденції, Рим став безлюдним, а в церковна держава зосереджувалася в руках лицарів – грабіжників. З французької сторони поступила пропозиція щодо Авіньйону, з боку короля Сигизмунда — заснування курії у будь-якому німецькому містечку.
Мартин V розмірковував над пропозиціями і ні до одної не схилявся, а вирішив відправитися в Італію, прибути до Риму.
Свирид Невтомний
