Авторитетною і впливовою фігурою того часу подібного роду дискусій, апологетом вчення нествореного Божественного світла залишається чернець Святої гори, солунський архієпископ Григорій Палама. У 1331 році — усамітнюється на Святій горі Афон, а точніше в скиті преподобного Сави, недалеко від Лаври святого Афанасія. У 1333 році — призначений ігуменом Есфігменського монастиря, розташованого на північ від Афону.
До Константинополя прибув Варлаам Калабрійський, а потім відправившись на Афон, побачив за яким монастирським уставом живуть ісихасти. Використавши богословське вчення щодо недосяжності Божої істоти, Варлаам звинувачує вчення ченців – ісихастів єретичним. Вступаючи в дискусію з ісихастами, робить спроби доведення створеності Фаворського світла, висміюючи ті практики до яких вони самі вдаються, наприклад молитовні прийоми, духовне просвітлення. На противагу Калабрійському із захистом вчення про «нестворене» фаворське світло виступив Григорій Палама.
У богословській праці «Тріади в захист святих ісихастів» та філософському трактаті «Оновлення» ним були викладені доведення. Викликом на звинувачення Варлаама Каламбрійського став написаний у 1340 році ісихастами та Григорієм Паламою «Святогірський Томос». Досить серйозний диспут між Григорієм Паламою та Варлаамом відбувся у Святій Софії щодо природи фаворського світла. І вже в травні 1341 року Константинопольським Собором було прийнято вчення про фаворське світло святителя Григорія Палами, за яким Бог є недосяжним у власній сутності , виявляє себе в енергіях — Фаворському Світлі, які звернені до світу і доступно сприйняті людиною як не створені.
Після осудження вчення Варлаама Калабрійського і визнання його єретичним та віддання анафемі, дискусії прихильників Палами та противників не припинялися. Противниками Палами стали болгарський чернець Акіндін, філософ Нікіфор, патріарх Іоанн XІV , Андронік ІІІ Палеолог. Київський митрополит Феогност, ретельно дослідивши прийняте рішення Собору 1341 року щодо вчення «не створеного» світла, не погоджувався , через це писав листи, адресовані особисто патріарху та єпископату.
Болгар Акіндін, захищаючи бачення образів та ликів, несправедливо звинуватив Паламу та ченців в церковних смутах. Після цього, не звертаючи уваги на написане Паламою спростування по відношенню до Акіндіна, патріарх відлучає його від церковного спілкування, арештовує і відправляє у в’язницю. Перенісши трирічне ув’язнення, у 1347 році був звільнений патріархом Ісидором і возведений ним у сан архієпископа.
28 травня 1351 року стала визначна подія. У Влахернській церкві зібрався Собор, постановою якого винесено справедливе і мудре рішення — визнання вчення архієпископа Григорія Палами ортодоксальним. Антипаламіти були розчаровані через прийняття соборного рішення у Влахерні, оскільки визнавали Собор 1341 року. Заперечували зв’язок з Варлаамом адже виступали проти нього. Вони стверджували, що даний собор немає вселенського характеру, відсутність ієрархів православної церкви, за участі підданих імператору єпископів не надає права носити статус «вселенський».
П’ятим Константинопольським собором затверджено богослов’я ісихазму, вчення Григорія Палами виявилося таким, що не йде врозріз з Священним Писанням, а також був осуджений філософ- ідеаліст Варлаам та антипаламіти – ісихасти.
Рішення П’ятого Константинопольського собору прийняті усіма автокефальними (помісними) церквами.
Богдан Стрикалюк
