Це відносно м’яка форма джайнізму, хоча серед її представників існують справжні радикали — ті, хто заради проходження принципу ахімси обертають свій рот білою тканиною і ходять по вулицях з мітлою, якою метуть перед собою, щоб не вбити ненароком якусь дрібну тварину. До таких дій джайни відносяться гранично серйозно, в той час як в європейській культурі вони стають героями анекдотів.
При посвяченні в ченці шветамбар повинен позбутися волосся. На відміну від дігамбарів, другої великої гілки джайнізму, монахи-шветамбари своє волосся акуратно збривають.
Ще одна «вільність» цієї течії полягає в тому, що в ченці дозволяється приймати не тільки чоловіків, а й жінок. За легендою, дев’ятнадцятий «тіртханкар» ( «святий») під назвою Малінатх був саме жінкою. Ця особливість привела до того, що в даний час послідовниками секти шветамбарів найчастіше стають жінки: згідно з переписом 2006 року, їх було понад 10 тисяч, в той час як шветамбарів-чоловіків — 2510. Для традиційного індійського суспільства даний пункт має дуже високе значення, оскільки жінка там принижена і вважається істотою неповноцінною.
По частині «священних текстів» шветамбари мають свій канон, який, як вони вважають, ґрунтується на проповідях Махавіри. Інші джайни цей канон не визнають і вважають його «підробленим».
Міфічний життєпис Махавіри — ще одне джерело віровчення для шветамбарів. Однак в їх версії Махавіра був одружений і мав дочку, що теж заперечується іншими джайнами. Мабуть, дана подробиця в міфічній біографії була введена спеціально, щоб підняти роль жінки в справі особистого порятунку.
Шветамбари самі діляться на кілька течій. Одні з них повважають зображення в храмах, інші не шанують. Перші з них, «муртіпуджакі», складають більшість.
В іншому особливих розбіжностей між шветамбарами і дігамбарами немає, за винятком подання про «кала» — часу: шветамбари не визнають його субстанцією.
Іван Гудзенко
