Існують дві версії, чому вони тікали. Перша — через втрату майна, у звязку із завоюванням вестготів візантійським військом на чолі з імператором Юстиніаном І. Інша версія підтверджує вигнання Северіана королем Агілою І, прихильником аріанства за православну позицію проти єретиків. Северин оселився в провінції Бетіка, розташованій у південно-західній частині Іспанії. Невдовзі помирає батько, матір з його сестрою Флорентіною відправляються до монастиря, у ньому ж приймає чернече ім’я Туртура і стає настоятелькою святої обителі. Опікувався Ісидор старшими братами – Леандром та Фульгенцієм. Леандр обрав шлях чернецтва.
Брат допомагає Ісидору засвоїти світські науки та виховати його у християнській моралі. У 578 році Леандра возводять у сан єпископа в Гіспалісі, продовженням виховання займалася сестра Флорентіна (стала настоятелькою монастиря після смерті Туртури).
Ісидор отримав освіту в єпископській школі Гіспалісу, при ній існувала велика монастирська бібліотека. Він міг не лише завчати , а відтворювати по пам’яті зміст прочитаних книг. Хлопець досягнув успіхів у володінні грецькою та єврейською мовою, а також вивчив науки тривія та квадрія, філософські вчення, божі т а людські закони. У 579 році — в результаті повстання проти короля Леовігільда і його міцній підтримці єпископом Леандром, був зупинений бунт Герменгільда, а його самого страчено Леовігільдом.
Леандр після свого повернення на єпископську кафедру стає наставником майбутнього короля Реккареда І. Як підтверджують пізні свідчення, що король Реккаред неодноразово відвідував Ісидора, уважно слухав роздуми про істинну віру. Можливо саме це вплинуло на правителя, щоб прийняти православну віру. Будучи підтриманий єпископом Леандром, король зважується на цей крок.
У 598 році в столиці Вестготського королівства місті Толедо (Іспанія) відбулося скликання Собору за участі єпископа Леандра. Це була важлива подія, яка докорінно змінила язичницький світогляд на християнський. Собор відіграв велику роль у наверненні вестготів в християнство.
Конфлікти, які існували між всетготами та іспано- романами повністю вичерпалися і король Реккард завоював авторитет, а разом це забезпечило повну підтримку Церкви наступним вестготським правителям.
Роль Ісидора також була вагомою в житті короля. Поступивши близько 590 року в монастир, почав серйозно приступати до написання своїх праць. За пізнішими свідченнями, сюди ж кліриками Гіспалісу приходив і сам кроль Реккаред, намагаючись умовити Ісидора аби той вийшов із затворництва, розпочав проповідництво, церковну діяльність. Ісидор допомагає у церковних справах єпископу Леандру в якості диякона. Після хвороби єпископа Леандра 599 року і смерті в 600 році н.е., кафедру очолює Ісидор, одноголосно обирається кліром та народом єпископом Гіспали, до того ж за погодженням короля та римського єпископа Григорія Великого.
Отримавши сан єпископа, посвячує себе для пастви і церковного служіння, стаючи міцною опорою для держави. У нього постає проблема взаємовідносин готських королів, проте і сам єпископ не сподівався, що дійде до конфлікту. Зі смертю короля Рекарда 601 року не припиняється боротьба. Королівський вельможа Віттеріх – аріанин за переконанням, вбиває спадкоємця трону – короля Ліува ІІ. Аріани взяли правління в руки, але ненадовго. В 610 році король Гундемар запрошує єпископа Ісидора в Толет. З Карфагенської провінції прибули також єпископи з якими перебував Ісидор. Собор в передав на розгляд толедському єпископу справу першого єпископа. Собор відіграв ключову роль в питанні єдності Церкви Іспанії, тому в офіційному документі стояв підпис короля, а під ним — єпископа Ісидора.
У 612 році спадкоємцем королівського престолу став Сісебут. налагоджувалися дружні відносини з королем. Король попросив єпископа написати трактат під назвою «Про природу речей». 615 року король Сісебут насильно навернув іудеїв в християнство, за що дорікнув йому Ісидор і назвав це методами , не відповідними християнській вірі. В листопаді 619 року у Гіспалісі відбувся Собор, що складався з єпископів провінції Бетік.
Мета Собору – вирішення питання церковних канонів та доктрини. На ньому були присутні шість осіб духовної інституції так дві — світської. Собор розглядав низку територіальних і церковно канонічних питань.
До того ж розглядалося питання єпископа – мнофізита Григорія Сирійського. Єпископ Ісидор звернувся до нього, щоб той публічно зрікся монофізитської єресі, визнаючи ортодоксальну доктрину про дві природі в Ісусі Христі. В Ісидорі Севільському можна помітити такі моральні якості: справедливого судді, мудрого адміністратора, тонкого богослова.
У 620 році укладає першу редакцію «Етимології» і присвячує її королю. Облаштовує монастир – гуртожиток в Гіспалісі для молодих ченців аби ті отримували знання для майбутньої пастирської діяльності. Їхнє навчання тривало чотири роки.
Королівська влада змінювалася з плином часу. Престол Сісебута був зайнятий його військовим начальником Свінтілою. З прогнанням візантійського війська, Свінтіла як вестготський король зумів об’єднати королівство усієї Іспанії. Близько 625 року н.е. в місті Гіспаліс відбувається другий Собор, який змістив єпископа Марціана Астізького і обрав іншого – Габенція; засудив єресь аріанського єпископа Сінтарія.
У 631 році Свінтіл був скинутий з королівського престолу змовниками і завдяки королю франків Дагоберту був поставлений Сісенад. Свінтіла залишися живим і до кінця свого життя мешкав в місті Толет (Толедо). Відносини єпископа з королем були досить складні. Король Сісенад цінував Ісидора, заручаючись його підтримкою на майбутньому Соборі. Він використовує Собор для того, щоб стати законним правителем і змістити свого попередника – Свінтілу.
У грудні 633 року збирається ІV Толедський Собор для вирішення питань в площині церковно – канонічній та державно-політичній. Очолив собор єпископ Ісидор, пролунало визнання кафоличної віри, ціленаправлене проти єресей тринітарного і христологічного характеру. Це справжній зразок догматичної творчості Ісидора Севільського.
Канон 2-17 стосувався впорядкування церковних богослужінь; з 18-48 — щодо морально-дисциплінарних вимог до членів кліру; з 49 по 56 – стосовно регулювання чернечого життя, вдів, а також тих, хто кається; каноном 57 по 66 заборонялося насильне навернення з іудаїзму в християнство ; іудеям, які прийняли хрещення необхідно дотримуватися чистоти віри християнської і уникати спілкування з тими, що визнають іудаїзм ; канон 67 по 74 – стосувався вільновідпущених, які відносились до кліриків; останній 75 канон визнав позбавлення королівського титулу Свінтилою та підтвердив законне обрання королем Сісенада.
Проголошена Ісидором анафема відносилася до тих, хто чинитиме спробу скинути іспанського короля, який є законним спадкоємцем трону, прийняте рішення, за яким короля обирає госька знать та єпископи. Таким чином було скріплено союз Іспанської Церкви з королівством.
Наприкінці свого життя Ісидор Севільський займався благодійництвом. В єпископську резиденцію відвідували убогі люди і ті, які мали потребу. Допомагав їм , навіть будучи хворим. При посиленні хвороби закликав єпископів аби прийняти гідно публічну сповідь і причаститись в храмі. Ісидор попросив прощення у всіх, що були в храмі, закликаючи до забуття образ, роздав свою матеріальну власність. Через чотири дні 4 квітня 636 року душа його відійшла до Господа.
Точно не відомо місце поховання Ісидора Севільського, в тім як підтверджує древнє передання, швидше за все тіло було поховано в гробниці поряд з єпископом Леандром – братом та сестрою Флорентіною. Інші ж свідчення зберіг учень і вихованець Ісидора – єпископ Ільдефонс: єпископ Ісидор похований в церкві, у містечку Сантипонс, розташованому до північно- західної частини від Гіспалісу.
Взимку 1063 року мощі Ісидора Севільського при королі Фердінанді І були перенесені в Леон, в церкві Іоанна Предтечі відбулося їхнє поховання, пізніше вона носитиме ім’я святого. Самі ж мощі поміщені в срібну раку і перебувають у цьому місці. 25 квітня 1772 року офіційно проголошений римським папою Інокентієм ХІІІ вчителем католицької церкви.
Богдан Стрикалюк
