Для початку ми повинні з‘ясувати, що таке Відродження, час виникнення, чим особливий цей період в історії. Відродженням слід вважати такий перехідний період, що тривав від часу середньовічної культури до Нового часу. Місцем зародження епохи Відродження в ХІV столітті стала Італія. Це був період розквіту європейської цивілізації. Відродження поверталося до перших витоків — античної науки, відійшовши від доктрин перебувала у пошуках оптимальних наукових досліджень психічних станів людини.У цей період починає зароджуватися психологія як наука про свідомість, яка сформується пізніше в добу Нового часу. Епоха характерна розвитком мистецтва, наукових знань, зростанням матеріального виробництва, різними науковими відкриттями Миколи Коперника, Галілео Галілея, Джордано Бруно (астрономічні дослідження), у площині математики та фізики — Леонардо Да Вінчі, Кеплер, Томас Мор, Мішель Монтень, Еразм Ротердамський (філософія та суспільні науки). Наука як ми бачимо зароджується не у вищих навчальних закладах як доводилося спостерігати в епоху середньовіччя, а в першу чергу в майстернях професійних особистостей — художників, скульпторів, архітекторів, які одночасно могли бути інженерами, механіками та техніками.
Художники у свою чергу зробили свій колосальний внесок у розв‘язанні проблем механіки, оптики, анатомії, тощо. Дуже мало вивчалася психічна проблематика, а питання духовного життя залишалися поза увагою науки. Серед психолого –філософських праць Відродження виокремлене наукове дослідження проблеми здібностей, яка стала провідною поряд з пізнанням того часу. Найбільшу увагу приділяли дослідження розвитку психологічного знання Бернандіно Телезіо, Хуана Луїса Вівеса, Хуана Уаерте.
Телезіо розробив у своїй концепції нове трактування психологічних емоцій та розвитку афектів. Ним було створено товариство природознавців з метою вивчення природи, пояснюючи каузальну природу (природа як причина себе самої) відштовхуючись від психічного з природних законів. На першому плані було висунене вчення про рухомі сили — джерело енергії різної форми розвитку. Телезіо виділяє основні із них: тепло, холод, світло, темрява. За його спостереженнями сили перебувають у взаємному проникненні, тим самим створюючи нові утворення. Боротьбу протилежних сил вважає джерелом усякого розвитку.
Головну мету природи Телезіо вбачає у збереженні досягнутого стану. У концепції науковця виникає ідея гомеостазу. На думку Телезіо закону самозбереження підпорядковується розвиток людської психіки, у якій розум та емоції відіграють важливу роль в регулюючому процесі. У позитивних емоціях проявляється сила самої душі, тоді ж як у негативних — її слабкість, що заважає самозбереженню. Наукова концепція Телезіо стала справжнім проривом у психології як об‘єктивній науці.
Про необхідність розвитку природно-наукового підходу дослідження психіки людини стверджував іспанський науковець Вівес. Виступаючи різко про схоластики, основу пізнання вбачав у спостереженні та експерименті. Вівес обґрунтовує новий підхід до психології як емпіричної науки, підтвердженої аналізом даних чуттєвого досвіду. Для правильної побудови понять він використовує індукцію. Хоч цей метод був започаткований Френсісом Беконом, проте доказ можливості логіки від часткового до загального належить Вівесу.
За основу логічного способу він взяв трактовані закони асоціації в Арістотеля. Ним було закладено основи наукового розуміння понять: емоції, пам’ять, мова. Вівес прийшов до висновку, що найефективнішим придушенням негативного переживання не є стримання чи пригнічення розумом, а витіснення іншим переживанням. Вівес пропонує два нові шляхи не лише в самій психології, а й в педагогіці. Праці Хуана Вівеса були запозичені чеським педагогом Яном Амосом Коменським у розробці педагогічної концепції. Подальші ідеї Вівеса став продовжувати іспанський філософ –матеріаліст Хуан Уарте.
Які власне ідеї Уарте прагнув реалізувати у розвитку психологічної науки. У своїй праці по психології, яку назвав «Дослідження здібностей до наук», він ставить завдання — вивчення індивідуальних розбіжностей у здібностях з метою їхнього професійного відбору. Таким чином наукове дослідження Уарте отримало назву «диференціальна психологія». У натурфілософії епохи Відродження здібності душі ставляться в противагу тілесним особливостям людини, темпераменту, кліматичних умов, їжі, визначаються розрізненням у різних сферах діяльності: медицина, юриспунденція, військове мистецтво, тощо.
Основними здібностями людини за Уарте визнаються уява, пам’ять, інтелект (розум). Проводячи аналіз різних наук, в тому числі і мистецтва, Уарте разом із тим робить оцінку їм з точки зору того, яку вони із трьох здібностей вимагають. Уарте здійснює чіткий психологічний аналіз діяльності військового, лікаря, юриста, теолога.
Важливо встановити зовнішні ознаки, з допомогою яких можна розрізняти якість мозку, визначаючи характер дарування. Хоч власні спостереження науковця щодо співвідношення тілесних ознак та здібностей є наївними, проте ідея взаємозв‘язку між внутрішнім та зовнішнім була цілком раціональною , що в подальшому продемонстрував шлях диференціальної психології. Уарте виношував у своїх мріях організацію професійного відбору все ж таки державного масштабу.
Епоха Відродження повернулася зі своїми насущними проблемами психологічних досліджень .до античності. Це пов‘язано із доступом до праць античних науковців, відродженням інтересу до вивчення пізнавальних етапів, людських здібностей, здібності будувати досить чітку об‘єктивну картину світу, усвідомлювати світ як ціле. Такий інтерес стає провідним у Новий час.
Богдан Стрикалюк
