Memento mori або Пам’ятай про день смерті

Якось один султан оголосив про намір взяти на роботу мудреця, щоб той допомагав керувати великою імперією. Відбір пройшов лише один претендент. З ним султан і  працював багато років. Спільно зробили багато добра для країни. Народ був задоволений: рішення володаря були виважені, розумні, справедливі. Але ніщо не вічне. Мудрець важко захворів. Лікарі повідомили, що чоловікові залишилось жити зовсім мало. Султан був розбитий.

— Що я робитиму без твоїх мудрих порад? Хоч якісь настанови дай, але і це не вихід. Хіба ж можна усе передбачити на багато років вперед?

— Послухай, а ти задумувався над тим, що ми щороку проживаємо день своєї смерті?

Султан спершу розгубився, бо подумав, що мудрець марить. А за мить усвідомив сказане.

— Ось і маєш відповідь на твої питання. І навіть більше…, — сказав радник. — Якщо не знаєш, як вчинити, згадуй це і відповідь прийде сама собою. Ти навчишся відділяти зерно від полови, важливе від буденного і другорядного. Якщо ти пам’ятатимеш про те, що померти і відповісти за всі свої вчинки доведеться обов’язково, то і рішення будуть іншими.

            Уявіть собі, що через рік цього дня, наприклад, 5-го, 6-го, 7-го чи якого-небудь іншого числа, місяця, нас уже може не бути… Пам’ятаймо про день смерті більше, ніж про день народження… 

Аудіо слухайте тут: http://music.i.ua/player/8100250/102570/1163619/

© Юлія Головчин «Притчі»