Мегарики

megarМегарики  або ж мегарська школа  відносилася    до  філософських сократичних шкіл   античного періоду,  датованого  кінцем   IV – початком ІІІ століття до нашої ери.  Засновником цієї школи    вважається  Евклід  Мегарський, від імені якого  отримала назву філософська  школа.   Евклід  народився близько  чотирьох сотого  року  до нашої ери  в місті Мегари.

Античним істориком  Діогеном Лаертським  подаються свідчення  про виділення  трьох етапів  існування цієї  школи, а також  цікава  річ, згідно  якої  він   називає  найближчих прихильників  Евкліда  мегариками,  еристиками (в перекладі з грецької означає – сперечатись),  а вже пізніше – діалектиками,  так як  вони   пропонували  логічні аргументи  у побудованій  формі запитань та відповідей.  До  мегариків слід віднести  мислителя  Евкліда Стільпонського;  до ери стиків – Евбуліда, безпосереднього учня  Евкліда  Мегарського, опонента Арістотеля;   до діалектиків – Кліномаха  Фурійського, Діодора Крона, в тому числі  й Філона Діалектика.

У  праці  дослідника  Седлі, вже  в сучасній  літературі,  діалектична  і мегарська школа розглядаються  зазвичай окремо  одна від одної,  тобто  слід  розуміти  і відрізняти  ці школи як  одне приємство.  Важливе значення  і акцент  філософської  школи, вчення Евкліда Мегарського зміщувався  на  етиці, метафізиці, логіці  (еристиці, діалектиці).   Евклід намагається  розвивати   вчення   про  єдине благо,  вказуючи  тим самим  про існування багато імен, але  не існування  протилежного  йому.

Стільпоном відкидалися   загальні   поняття  можливості існування предикативних  суджень, виняток  складали лише тавтологічні (наприклад  замість  А є В  було А є А). Учень Евкліда   став відомим  на увесь світ  через формулювання  логічних парадоксів таких як «Брехун», «Рогатий» і інших.   На відміну від  попередньої школи і снувала також  ще одна – діалектична. Її  засновником  був  другий учень Евкліда Мегарського – Кліномах Фурійський, який  вперше написав  щодо пропозицій та предикатів. Його школа була відомою через  розробку   тих самих парадоксів, ідею яких виношував  Стільпон, а також  уловлень Евбуліда (софісти);  логіки модального типу Діодора Крона і Філона Діалектика;  теорії  правильної імплікації  тих же самих  вище сказаних  мислителів.

Відомим із  головних аргументів є  аргумент  Діодора Крона  щодо визначення  можливого  як  істинного  у справжньому  або  в майбутньому.  Філон  Діалектик  у своєму трактуванні  дещо відійшов  від Діодора, стосовно  можливості. Він  вважав,  що можливим може бути все, до чого здатна річ, навіть тоді коли  для  її  втілення   існують  певні  перешкоди:   товщина  води стає перешкодою для того, щоб побачити  ракушку на самому дні моря.

В іншому ж трактуванні  логічної  імплікації   думки  Діодора Крона і Філона Діалектика розходились, тому  що   перший вважав, що імплікація є тоді істинною, якщо  з істини не випливає  неправда, тобто вона необхідна  перш за все як модальний  зв’язок.  Філон  Діалектик  навпаки стверджував, що  імплікація  є істинною зараз, якщо з неї  не витікає  неправда. Прослідковують дві лінії  позитивного впливу  ідей  мегарської школи на Арістотеля, пізніше ж і на стоїків.  В тім  у своєму творі «Метафізика»  Арістотель  піддіає  критиці   невірний  підхід   мегариків щодо вчення про  можливість.

Якщо  ж враховувати те,  що мегарики  допустилися помилки  у розділенні  статистичного  елліністичного монізму,  їм  слід було заперечувати   розбіжності  можливого і реального.

Неабиякий вплив  формування  Мегарська школа  здійснила  на  пропозиційну  логіку стоїцизму.  Відомо , що  Зенон  Китайський  навчався  у філософській школі  Діодора Крона, а потім і в Філона  Діалекта.  Якого  більшість  дослідників  вважає  засновником  ще однієї  філософської школи стоїків.  Стоїку Хрисіпу   і діалектикам  вдалось створити  нову, можна сказати неоарістотелівську  логіку, у якій замість  предикатів, базовими стали  пропозиції  – ціла низка висловлювань.  Стоїків  також можна  вважати  послідовниками, наступниками діалектиків  у вченні  про позначене.

Таким чином можна стверджувати  про  передачу,  а також вплив  основних ідей і їх трансформацію  у  стоїцизм.

 Богдан Стрикалюк