Без арістотеля.В попередніх статтях, де була висвітлена Древня доктрина на основі символів, що дійшли до нашого часу, використовувався в основному математично-візуальний метод. Але знання, відображені в них і таким чином збережені для нас, виражені також і в графіці символів. Ви побачите як проста геометрія втілюється в цікаву, парадоксальну філософію.
Щоб перейти до графіки потрібно коротко відтворити базову доктрину. ЇЇ основою є восьмикутна зірка, вона є відображенням повного графіка модуля числа, на основі якого і будується Древня доктрина.
Доктрину можна виразити коротко послідовністю:
(х)———-(-/х/)————(-/-х/)———-(/-х/)———-(/х/).
Де (х) – скрита не проявлена Причина поставання Світу; (-/х/) – поставання форми( свого роду модуляція); (-/-х/) – проявлення самої Причини у Світі форм у негативній направленості у ці форми; (/-х/)——-(/х/) – постулює поступовий розвиток і зняття негативності і проявлення і пізнання себе в собі. Те, що було скритим і не проявленим – (х) проявилось і пізнало Себе. Так як рух іде по колу( у символі Гора, відкритого Віктором Березяком, чітко показано напрямок руху, що також відображає і символ Сварга), то послідовність буде мати такий вигляд.
Таким чином послідовність відображає собою символ – Коло, найпростіша геометрична фігура, досконала симетрія.
Він буде першим у ряду символів, які є похідними від восьмикутної зірки.
Я б сказав би, що він є головним концептуальним символом Древньої доктрини.
Окружность
Символ ограничения, мир в явлении…
Словарь символов. 2000.
Коло – універсальний шаблон у світобудові. Щоб щось існувало, воно повинно бути замкнутим у собі – завершеним.
Замкнутість у собі – це коли початкове і кінцеве співпадають, є тотожні. Коли кінець руху, чи процесу замикається на свій початок – завершується.
Завершеність є конкретність і визначеність. Ніщо не може виникнути не будучи завершеним у собі, але якщо щось є завершеним, воно входить у реальність, стає буттям.
Завершене можна пізнати, вичерпати; тобто воно є певна, кількісно обмежена величина. Завершене, обмежене заперечує безмежність у собі, як таку.
Завершеність – це даність у всій своїй повноті, яку не можна безкінечно збільшувати, чи безкінечно ділити, бо у такому разі це скасовує її межу, її замкнутість, яка є умовою її існування.
Коло також є символ Межі.
Тільки не звичного нам поняття межі певної речі, яке є вже грубим сприйняттям Світу форм, а такою – яка лежить у основі самого Буття, про що виразно сказав Арістотель: «…также(предел) — …суть бытия для каждой вещи;…».(Метафізика; Р17.)
Коло є відображення максимального і мінімального, які замкнуті один на одного у своїй тотожності;
відображенням числової прямої. Традиційно вона має такий вигляд:
А має виглядати.
Якщо числова пряма є заданою множиною, то вона повинна бути замкнутою у собі, інакше у неї будуть відсутні диференційовані елементи – конкретні числа, так як межа зовнішня складається з суми внутрішніх меж і її відсутність ззовні означає, відповідно, і відсутність її всередині, а це є відсутність конкретності, відсутність числа як такого є, саме по собі, – безмежність, невизначеність. А так як числа існують і є конкретні обмеженості, то сума їх меж складає і зовнішню межу числової множини, яка повинна бути завершеною обмеженістю – колом.
Дивлячись на числову пряму, логічно припустити, що якщо вона починається з 0, то відповідно і повинна завершитись у ньому, замкнутись у собі, щоб стати конкретною множиною, тобто певні максимальні і мінімальні числа повинні прямувати до 0, у якому вони тотожні і, зімкнувшись, утворити таким чином завершену область чисел. Інша справа, що числова пряма є такою множиною, яку ми не можемо охопити в цілому.
Але що найбільш є вагомим у графіці символа – Коло – це кольори: білий і чорний. Вони вводять поняття – протилежність. Символ таким чином розкриває сутність протилежностей як таких, їх взаємодію; їх взаємну залежність одна від одної. Відображає поняття чистого і завершеного; конкретного проявленого, а значить супутнє цьому – визначення поняття межі, інакше буде відсутня завершеність, конкретність і проявленість.
Для ілюстрації всього сказаного звернемось до самого символа – Коло – чорна лінія, яка обмежує білий фон.
Є градація відтінків білого і чорного. Це значить біле не є чисто біле, у ньому є певна частка чорного, яка позбавляє біле його «первинної чистоти», те саме можна сказати і про чорне, в якому також присутнє біле, яке не дає чорноті набути своєї тотальності, чистоти. Припустимо, ми будемо рухатись по цій шкалі до все більш чистого білого. Це, по суті, є поступове видалення домішки чорного у білому. Здається воно повинне ставати все білішим і білішим і ніби продовжуватись безкінечно.
Але це не так. На певному етапі ви не зможете сприймати біле як біле, не будете у цьому впевнені: ніби біле – а ніби вже ні, і чим далі рухатись, тим ваша невпевненість буде рости, допоки ви вже не зможете сказати, що то – біле, чи взагалі зможете щось про це сказати напевне. Воно стане чимось невизначеним – ніщо в конкретності – тільки тому, що ми видалили домішки чорного у білому, щоб досягнути його повної чистоти і таким чином втратили його як таке – як біле.
Чому втратили. Бо воно стало тотальністю, якій ніщо біле більше не протистоїть, ніщо біле її не обмежує, бо відсутнє якесь інше біле, що є білішим і яке не входить у цю тотальність, і – за умовою – видалене чорне. Але відсутність того, що їй пртистоїть – це відсутність її зовнішньої межі( якщо немає нічого ззовні, то відпадає і саме поняття – ззовні) – її обмежувача, а це також і відсутність внутрішньої межі, а відсутність внутрішньої межі – відсутність визначеності, конкретності, тобто біле вже не є біле, а є потенція білого – «чисте» біле – ніщо в конкретності.
Бо по Арістотелю «также(предел) — …суть бытия для каждой вещи;»
Зібрана у своїй повноті, цілісності, чистоті, тотальності( але виходить, без межі-форми) «вещь» – біле – перетворюється у «ніщо в конкретності», втрачає своє буття.
Це у повній мірі стосується і чорного яке теж має свою градацію «чистоти» через присутність у ньому частки білого. Якщо почати вилучати цю частку, то результат буде аналогічний тому, що було з білим. На певному етапі виникне невпевненість у відтінку чорного, далі невпевненість буде рости допоки ми не зможемо ні визначити колір, ні взагалі сказати щось конкретне. Чорне перетвориться у ніщо в конкретності у своїй «чистоті», ніщо чорне йому вже не протистоїть; відсутнє якесь інше чорне, що не включене; також умовно видалений інший обмежувач – біле(«чтобы увеличить его(черного авт.) совершенство», Арістотель. Метафізика.).
По суті не маючи межі воно стає тотальністю і невизначеністю. Чисте чорне – це теж є ніщо в конкретності.
Таким чином ми отримали пару чистих протилежностей, які тотожні у своєму стані невизначеності, як – ніщо в конкретності.
В українській мові є прекрасний термін для ніщо в конкретності. Це слово –ТЛО – ОСНО?ВА (те головне, на чому тримається, на що спирається що-небудь); БА?ЗА, ҐРУНТ, БА?ЗИС, ПІДҐРУ?НТЯ.
Тло – це загальне «щось» відокремлених чистих протилежностей, стан їх невизначеності; стан тотожності – як ніщо в конкретності.
Графічним зображенням тла є 0, що відображено на інших символах, які будуть розглянуті в подальшому.
Тепер потрібно розібратись, що таке межа. Чому чорне є тією межею для чистого білого, а біле – межею для чистого чорного. Вже було сказано, що якщо взяти тотальне, чисте біле – то ніщо біле йому не протистоїть, відсутнє біле – що не входить у це тотальне чисте. Це важливо – відсутність чогось, ніщо чогось, бо воно вводить поняття негативності – негатива – протилежності цього тотального, чистого – чогось; у нашому прикладі негатив білого очевидний – це чорне. Відсутність чогось білого, що не входить у тотальність, це саме по собі – місце, негатив білого – де воно було, а тапер відсутнє – ніщо білого. Це – ніщо білого – є присутність його, тільки вже як негативність, протилежність чистого тотального, слід форми, яке щось, як відсутність себе, лишило після себе. Можна сказати, що те – що зібралось у тотальність(біле, чи інше) – залишило позаду себе свій негатив; свій визначник, бо її умовою тотальності є відсутність її самої, не включеної в її саму. Ця фраза має цікавий подвійний зміст: відсутність її самої, не включеної в її саму; і відсутність…, не включеної в її саму. Якщо відсутність як така, як негатив, теж не включена, то тотальність стає чистою властивістю і невизначеністю – тлом.
Якщо прибрати цю штучну умову не включеності, то відсутність як негатив-присутність – слід того, що відсутнє – протистоїть тотальності, чистоті; входить у неї і є її обмежувачем, визначником – межею. Стає її, тотальності, формою. Таким чином чисте з одного боку є, за своєю умовою, невизначеність – тло, а з іншого саме умова її чистоти вводить умову її обмеженості, конкретності і буття її властивості як такої.
Все це випливає з умови повноти, цілісності, завершеності яку можна виразити тільки використовуючи позитивне і негативне, як її складові.
Причина у тому, що як би ми не висловлювались у позитивному плані у якості існування чогось як тотальності, йому – цьому існуванню як його доказ – завжди буде протиставлене негативне твердження: відсутність чогось, що не входить; відсутність чогось, що не протистоїть; ніщо з цього чогось не є поза тотальністю, і таким чином вводиться умова протистояння цьому – щось – чогось у ролі негативності. Якщо взяти банальний приклад – все. Все – що може бути, все – що можна уявити, абсолютно все є зібране – то значить, якщо все є – тоді відсутнє щось, що у це все не входить, ніщо з цього Все, навіть найменше, не є не включене. Ця відсутність найменшого з цього всього протистоїть присутності цього всього(на парах з фізики викладач жартував говорячи, що дирка від бублика – це відсутність бублика у бублику). Якщо все ж таки включити цю відсутність у присутність, то все одно відсутнє щось, що туди все одно не входить. Воно однаково залишається за межами і є саме межею –– негативом-присутністю.
Таким чином негативне слідує за позитивним невідступно. Негативне обмежує позитивне, а раз воно створює границю ззовні, то виникає границя і всередині і таким чином негативність, як обмежувач, проникає в позитивність; якщо ж відкинути обмежувач, то зникає умова межі зовнішньої, а значить і внутрішньої, а відсутність чогось обмеженого – відсутність чогось конкретного, а це означає – ніщо в конкретності – тло.
Щось не може не прямувати до себе як тотальності, як чистоти, бо воно існує як прояв цієї чистоти, так як не може існувати як таке без умови чистоти. Знову ж таки з умова існування чистоти випливає з конкретності існування чогось – нечистоти. За умови існування конкретності виникає умова існування чистоти, а за умови існування чистоти – умова існування конкретності.
Знову отримуємо замкнуте коло: чистота – проявленість, конкретність – чистота, що є умовою завершеності, а значить конкретності.
Звідси випливає, що межа – це функція протилежності-негатива, який протистоїть іншій і, виконуючи роль межі, входить в неї як її обмежувач, визначник – надаючи її властивості конкретності, буття.
При аналізі ми вже використовували терміни: присутність і відсутність. Зупинимось на них більш детальніше, так як саме вони відповідають за потенцію буття чогось. Очевидно, сама по собі чиста присутність є ніщо в конкретності. Дійсно, для самої присутності можна сказати, що відсутнє щось, що не є присутнє у цій присутності, ніщо присутнє їй (присутності) не протистоїть, бо є включене, а це ще значить, що ніщо у присутності не можна відняти, так як воно буде таким чином не включене і буде протистояти, але тотальність і є тому тотальність, що вона поглинає сама себе без залишків і тому сама собі не може протистояти. Таким чином вона, сама по собі і у собі, без визначника є чиста властивість, присутність – ніщо в конкретності – тло.
Знову ж таки – відсутність. Те саме – відсутнє щось, що не є відсутнім, ніщо відсутності їй(відсутності) не протистоїть, бо є включеним. Значить, якщо брати тільки саму відсутність як таку, то у неї теж – відсутня межа, тобто сама по собі чиста властивість, відсутність – невизначеність – тло.
Таким чином для присутності те, що її робить конкретною, є її межею лишається тільки це – ніщо чогось, що не є не включене, відсутність її чогось яке в неї не входить – її слід, форма як негатив-присутність-протиставленість, що їй протистоїть і її визначає.
І для самої відсутності лишається негативом те ж саме – ніщо її чогось, таж таки – відсутність її чогось, яке в неї(відсутність) не входить. Для відсутності це такий же її негатив-присутність-протиставленість – слід, межа-форма-негатив, що являє собою вже її протилежність – присутність, яка тепер, у свою чергу, їй протистоїть і її визначає.
Коли ці дві протилежності протиставлені одна одній у їх взаємодії, то кожна з них буде обмежувати іншу, входити в неї як межа і таким чином вони стануть конкретними, визначеними – їхні властивості отримають своє буття.
Домінанта і мінімум протилежностей випливає з умови протистояння, коли одна займає свою головну позицію, а інша їй протистоїть, її обмежує, її визначає і входить у неї як її межа. Тут є певний важливий нюанс. Та протилежність(слід-негатив), що протистоїть іншій виступає як свій мінімум тому, що вона є відсутність того, що не є не включене( навіть найменше не є не включеним). Так як ця відсутність стосується мінімальної певної величини то, відповідно, і протилежність носить мін характер, але діло у тому, що це вже є відсутність чогось конкретного, одиничного на відміну загального чистого присутнього і таким чином місце цього мін-відсутнього носить вже характер якогось конкретного місця-сліда. Це ніщо чогось – місце-форма-слід є вже конкретність-протилежність, що обмежує це чисте загальне-невизначене є – мінімальною формою, але максимальною визначеністю. Те, що обмежують, виступає домінантою – бо воно зберігає максимум присутності своєї властивості. З іншої сторони виступає мінімальне-протилежне як максимально визначене, але з мінімальною присутністю. Тут зберігається принцип протилежного: одна – максимальна, але пасивна; друга – мінімальна, але активна. Щоб дати границю чомусь, потрібно її мати самому. Мінімальне, що протистоїть, виступає протилежністю і по суті, і по формі.
Тло – сукупність протилежностей у своїй мислимій чистоті, відокремленості, відособленості; де вони перебувають у стані невизначеності і є – ніщо в конкретності. Тло є основою проявлення їх як конкретних у своїх властивостях як таких при їх взаємодії, результатом чого стає щось конкретне, завершене, ціле. Це ще є точка – 0, з якої все починається і в яку все вертається назад.
Межа – як термін виступає у своєму прямому, грубому значенні – як форма – у парі з безмежністю; а також нею є протилежності, які виступають в якості негатива по відношенню до іншої, і які у цьому стані надають протилежним чистим властивостям їх конкретність і визначеність як таких.
Протилежності – споріднені властивості, які виступають одна по відношенню до іншої як позитив і як відсутність цього позитива – ніщо позитива – негатив;
Визначене, конкретне – те, що має межу – обмежене, замкнуте завершене у собі, проявлене – а значить може бути охоплене, пізнане.
Чиста протилежність — протилежність у своїй відокремленості від іншої протилежної спорідненої, не обмежена нею; у тотальності, і чистоті своєї властивості; куди направляється рух і дія; чистота якої є необхідною умовою проявлення її конкретності; являє собою невизначеність – тло.
Тепер потрібно звернутись до таких важливих понять як — безмежність і межа.
Философский словарь Спонвиля
Бесконечное
? Infini
Этимология слова достаточно прозрачна: бесконечное есть то, что не имеет конца, предела (finis), границы. Не следует путать бесконечное с неопределенным, ибо последнее представляет собой то, что не имеет известного или доступного познанию предела.
Самые удобные примеры безконечного(точнее будет – неопределенного; автор) предоставляет нам математика. Каждый понимает, что последовательность чисел бесконечна – ведь к самому большому числу всегда можно прибавить еще какое-то число. Необходимо отметить при этом, что часть бесконечного множества не обязательно бесконечна (например, количество целых чисел от 3 до 12 – конечно,( що суперечить їх власному визначенню безкінечного)), но может быть бесконечной(?) (последовательность четных чисел так же безконечна,(или неопределенная?Авт.) как и последовательность целых чисел, хотя первая представляет собой часть второй)
Что касается примеров эмпирического характера, то здесь мы пасуем. Дело в том, что опыт имеет дело только с конечным или с неопределенным.
Философский энциклопедический словарь. 2010.
БЕСКОНЕЧНОЕ
философская категория: то, конец чего не может мыслиться, границы чего нельзя усмотреть. В этом смысле бесконечным является пространство и время, ибо любая граница, которую мы для них устанавливаем или отменяем, есть только граница знания, познания наших чувств и рассудка.
Чувашский государственный университет им. И.Н.Ульянова.
Бесконечное
ТолкованиеПеревод
Бесконечное
— вещь, вне которой ничего нет. Бесконечное — это совершенно другое качество, отличное от конечного.
Математики говорят о бесконечно большом (то, что больше любой наперед заданной вещи) и бесконечно малом (то, что меньше любой наперед заданной вещи), то есть характеризуют бесконечность косвенным методом — процессом сравнения, а не самим сравнением.
Наближене до вірного визначення є останнє трактування, тільки потрібно замінити «вещь» на – щось – навіть на потенційне – щось – як чиста безмежність, бо воно, як по суті і всі інші чисті протилежності, є невизначеність – ніщо в конкретності, бо не є ще якоюсь конкретною властивістю саме в собі, так як відсутня інша безмежність, що у цю безмежність не входить, і ніщо обмежене їй не протистоїть(ничего нет); відсутнє щось, що безмежність обмежує. А раз немає межі ззовні, то немає і всередині, а немає межі всередині – то немає обмеженого чогось – чогось конкретного, а за відсутністю конкретного-обмеженого вона – безмежність – є ніщо в конкретності – тло.
Це і є чиста безмежність, як принцип, і її потенційній властивості – як безмежність – потрібно стати ще визначеністю, конкретністю для себе завдяки своїй же чистоті, яка – з однієї сторони є невизначеність, а з другої – є умовою поставання її конкретності, у даному випадку самої себе як властивість – безмежність – так як вона вміщає у собі свій власний обмежувач, визначник як свою протилежність – свій негатив – відсутність себе, що являє собою для неї(чистої безмежності) – межа.
Властивість безмежності як така, лишається. Межа є її визначник – умова її існування і одночасно – не існування, бо умовою існування її властивості є її антагоніст, який її властивість, вводячи у буття, одночасно сковує, заперечує.
Те саме відноситься і до поняття – чистої межі, яка тепер у парі з безмежністю отримує своє визначення, конкретність.
Щоб межа була визначена як конкретна властивість – межа, потрібно щоб їй протистояла безмежність – її негатив-визначник, бо якщо межі ніщо не протистоїть, ніщо її не обмежує, то вона тоді є чиста властивість – ніщо в конкретності – тло. Властивістю межі є щось обмежувати, бути замкнутою у собі, щоб виникла конкретність. Якщо відсутня безмежність, то межа не має поширеності чогось для реалізації своєї властивості обмежити щось. Вона втрачає, по суті, себе як межу. Вона лишається чистою потенційною властивістю і як межа є – ніщо в конкретності.
Коли говориться про безкінечний ряд чисел, то таким чином змішуються різні поняття: чистої безмежності і конкретної безмежності. Чиста властивість береться для ілюстрації там, де присутня конкретна безмежність, яка включає у себе вже межу, а значить множина чисел є обмеженою областю і ніяк не безкінечною. В Реальності безмежність як чиста властивість не існує. Не можна казати про безмежність не маючи на увазі її протилежність – межу. І казати про межу у відриві від безмежності.
На «початку» пара являється одна для одної визначником їх кожної властивостей, але ставши визначеними, вони в подальшому разом формують границі конкретних елементів і їх області множини. У цьому випадку, межа виступає вже як реальна границя чогось, а безмежність як поширеність чогось.
Щоб показати характер «творчої» взаємодії протилежностей потрібно звернутись до графіки інших символів.
Символ показує внутрішній зміст тла. Коло – розширене тло, розширений нуль і у цьому нулі-тлі знаходяться дві чисті протилежності – вертикальні, і дві пари поєднаних – горизонтальні. У відповідності до повного графіка модуля числа, вертикальні сектори є чисті відокремлені протилежності(червоний це у=/х/, а чорний – у=-/х/).
Наприклад: вертикальні – це біле – верхнє; нижнє – чорне; обидві у своїй чистоті і домінанті; далі, по горизонталі поєднані: з одного боку – біле-чорне; і з іншого – чорне-біле, теж у своїй чистоті і домінанті. Інших варіантів їх розташування немає, так як вони повністю охоплюють всі сектори кола.
Центр кола дає іншу графіку, демонструє точку нуль-тло як таку, з якої протилежності і їх пари виходять; кожна як чиста і домінанта у своїй області. Це ще є демонстрацією напрямку руху: від білого в його домінанті до чорного; від чорного в домінанті до білого; від чорно-білого до біло-чорного; від біло-чорного до чорно-білого.
Щоб вони стали визначеними і конкретними, то потрібно добавити до кожної протилежності її протилежну пару. Результатом цього вийде повернутий квадрат, який відображає собою вже виникнення конкретних протилежностей, що в подальшому, своєю взаємодією творять щось завершене (коло). Ці конкретні протилежності розташовані по відношенню до горизонталі(чорне і червоне), а конкретні змішані – до вертикалі. У відповідності до цього вимальовується інший символ – прямий хрест у колі.
Окресливши таким чином чисті протилежності в тлі, тепер можна показати на основі графіки інших символів деталі їх взаємодії. Цьому буде служити прямокутний ромб(повернутий на 45* квадрат) – частина символу восьмикутної зірки, і символ інь-янь.
Беручи за точку відліку – тло, можна накреслити умовну лінію взаємодії протилежностей, маючи на увазі те, що вони обидві прямують до протилежного полюса при цій взаємодії між собою. Так як проявляючись з тла вони втрачають свою чистоту, то на початку кожна з них має відносний max i min. Кожна у області свого проявлення – а це проявлення іде з тла – має домінуючий характер – є домінантою, але так як умовою проявлення є присутність її протилежності, що її обмежує, то остання виступає перед домінуючою як свій min.
Форма лінії ґрунтується на впливі кожної протилежності на іншу при їх взаємодії. Так як одна, у своїй області проявлення, виступає як домінанта у властивій їй якості, наприклад – безмежність, то маючи максимальну поширеність, тим не менше має мінімальний вплив, тоді як інша має мінімальний прояв, але максимальний вплив на іншу як межа, і далі у своєму русі до протилежного полюса безмежність з максимума присутності опускається до мінімума, а межа з мінімума піднімається до себе як домінанти. Кожна рухається до своєї чистоти – тла, що є умовою замкнутості їх «творчої взаємодії» і, відповідно, конкретності результату. Ще кожна з них вміщає у собі частину іншої протилежності як свою границю, бо маючи її ззовні, вона має її і всередині, бо у чистоті – як було вже сказано – вони є тло.
Принцип побудови ґрунтується на лінійності зміни впливу обох протилежностей. Відстань від точки А до діаметра ВД розбивається на п’ять частин(лінії паралельні ВD) і, відповідно, так само вниз до точки С. Слід зазначити, що лінія взаємодії(крива) будується у ромбі(не у колі). Зверху вниз до лінії рівноваги береться співвідношення між протилежностями: 90/10; 80/20; 70/30; 60/40; 50/50 відстань і пропорції беруться між лініями ромба по лініям паралельним горизонтальному діаметру BD. Якщо дивитись на малюнок, то, починаючи від точки А на першій лінії, зліва береться 90% для безкінечності як домінанти, а справа – 10% для межі як мінімума і т.д. для кожної лінії. Якщо сполучити точки, то отримаємо певну дугу, відповідно така сама крива буде іти до точки С від лінії рівноваги, де рух продовжується до іншої домінанти(пропорції 50/50; 40/60; 30/70; 20/80; 10/90) . Отримана лінія і є лінією взаємодії протилежностей.
Порівняйте три малюнки. Лінія кола не може служити основою для такої побудови. Коло, у даному випадку, є завершеною, конкретною областю яку створила взаємодія протилежностей.
Символ інь-янь ближче до отриманого символа з повернутого квадрата ніж з кола(враховуючи що він був дещо стилізований за час свого існування). І можна впевнено стверджувати, що він і будувався колись на основі повернутого квадрата, на основі символа – Восьмикутна зірка.
Слід зазначити, що самі по собі, конкретні протилежності не є щось, крім своєї властивості. Кожна окремо не може «творити», а значить в якості чогось, крім себе, вона є теж – ніщо в конкретності – і вносить у область взаємодії елемент своєї екстремальності, невизначеності, розмитості. Тільки їх взаємодія компенсує цю розмитість, яку має кожна протилежність окремо.
Лінія інь-янь – лінія взаємодії, а лінії повернутого квадрата АВ, ВС, АD, DC показують динаміку визначеності-невизначеності( розмитості-чіткості) яка супроводжує протилежності у цій їх взаємодії – від максимальної(тло) в точці А, до нульової у точці В.
Наші протилежності – безмежність і межа. В області домінанти безмежності(точка А) остання переважає мінімальне межі у першому плані як 90/10 у процентному відношенні (всі вказані вище співвідношення створюють свій план). Це означає певну межу, певну обмежену область, так як при взаємодії при своїй мінімальній присутності межа має максимальний вплив. Безмежність переводить межу у максимально віддалену область, створюючи максимально можливі об’єми які та охвачує. Межа ж протистоїть безмежності у її властивості бути безкінечно поширеною. Нівелюючи цю властивість, вона задає конкретну область множини елементів. все це у відповідності до процентного співвідношення, балансу між ними. Але степінь невизначеності цих областей є великою, бо при відношенні безмежність-межа 90/10 компенсується тільки 20% розмитості(по10% з кожної сторони), а значить степінь невизначеності дорівнює 80%(відношення визначеність-невизначеність 20/80). З рухом до точки рівноваги(співвідношення між протилежностями 80/20; 70/30; 60/40; 50/50) вплив компенсації росте, рівень невизначеності падає, величина області обмеженості конкретизується.
Вона стає визначеною ця область в певній степені, коли співвідношення визначеності-невизначеності є 50/50( співвідношення безмежність-межа 75/25, тоді компенсується вже 50% розмитості). Це демонструють середини ліній повернутого квадрата і коло всередині ромба, яке дотикається до середини цих ліній(коло є символом завершеності, і область всередині ромба вже стає певною завершеністю). Далі взаємодія досягає рівня оптимальності у точці рівноваги 0(лінія BD), де рівень невизначеності є нульовий, бо повністю скомпенсований протилежностями(50/50). Це видно, якщо скористатись системою координат. Тоді точка А є максимальна невизначеність, а точка В – нульове значення по відношенню до осі У. таким чином лінія BD є планом з нульовим значенням невизначеності.
Далі після точки рівноваги безмежність потрапляє у область домінанти межі і відповідно її вплив, при прямуванні до протилежного полюсу, що є теж тло( туди направлені її дія і рух) – збільшується, бо вона рухається з свого максимума до своєї мінімальності, а межі, вже як домінанти, зменшується – допоки вона не завершить свій рух у тлі.
Тепер розглянемо рух з точки А коли домінантою є межа, так як у відповідності до символа – повернутий хрест окреслений колом – з точки 0 – тло – виходять обидві протилежності у своїй домінанті.
Тут теж початкове співвідношення сторін 90/10 – перевага присутності на стороні обмеженості-межі, але за впливом переважає безмежність. Сильний вплив безмежності задає мінімальну область, яку межа може охопити, що приводить до виникнення мінімально можливих величин. Безмежність проникає у межу як мінімум, не даючи межі зжатись у себе як ніщо, таким чином реалізуючи себе як поширеність, як множина, а межі даючи можливість створити щось конкретне і реалізувати свою властивість бути замкнутою у собі. Але слід мати на увазі знову ж таки велику степінь невизначеності, що є наслідком співвідношення між протилежностями. Мінімальні величини нічим у своїй невизначеності не відрізняються від тотожних їм максимальних величин зі сторони безмежності як домінанти в області близькій до тла. Тобто максимальне і мінімальне є тотожним, одним і тим же як – ніщо в конкретності. Вони у своїй невизначеності розмиті у однаковій степені. Відрізнятись одне від одного вони починають із стадії визначеності-невизначеності 50/50. Мінімальні і максимальні величини стають повністю визначеними у точці рівноваги.
З цього випливає, що відсутні конкретні безкінечно малі і безкінечно великі величини. Можливість безкінечного ділення, чи перевершення чогось максимального і ще більшого відпадає, бо величини в такому разі поступово втрачають визначеність, розпливаються, розчиняються і наближаються до тла – до ніщо в конкретності.
Можна ще для ясності ілюстрації взяти для прикладу такі протилежності як біле і чорне. В області домінанти біле переважає у своїй величині, чорне – впливом. Степінь невизначеності велика і тому картинка виглядає блідою і розмитою і не чіткою. Однак, при наближенні до лінії рівноваги, вплив чорного зменьшується а білого збільшується. Картинка стає все більше чіткішою і контрастнішою. Таким чином, у точці рівноваги чіткість, контрастність а значить визначеність отримують свою максимальність, а взаємодія свою гармонійність, тому рівень розмитості рівний нулю. Якщо продовжити рух далі, то починає рости вплив білого і зменшується його присутність. Одночасно зменшується вплив чорного, але росте його величина. Картинка стає все менше чіткою, темніє і знову розпливається. В області домінанти чорного вона втрачає свою чіткість, стає повністю розмитою і переходить у тло.
Рух у взаємодії протилежностей іде не тільки з т. А і з т. С, але також х т. B і т. D; у відповідності до символу – коло окреслене навколо повернутого хреста, де у тлі присутні ще дві поєднані пари протилежностей, дія яких іде вже по горизонталі. Тому потрібно відобразити і їх. Кожна з них у парі знаходиться у своїй домінанті і відповідно рух іде по двох лініях одночасно з одної точки до іншої і навпаки. Таким чином по одній лінії взаємодії рухаються і біле і чорне, а по іншій – і чорне і біле. Разом з вертикальними лініями виходить такий собі малюнок квітки взаємодій. Коло так само окреслює відносну сферу конкретності і визначеності, яка виражається співвідношенням між визначеністю-невизначеністю як 50/50(середина ліній ромба до яких дотикається коло).
Горизонтальні протилежності наповнюють певною конкретикою ту відносну область, яку створюють домінантні протилежності. Можна сказати, що вертикальна область це область ідеальності, а горизонтальна – проявлення, матеріалізація цієї ідеальності, її реалізація.
Відношення між областями конкретності і розмитості становить 60/40( зафарбовані області). Це просто вирахувати з малюнка, так як радіус кола дорівнює половині довжини сторони повернутого квадрата
Якщо провести ще одні дотичні до кола визначеності, то отримаємо наш початковий символ – Восьмикутна зірка, з якої все і починалось.
Коли розділити квітку по спільними горизонтальними і вертикальними взаємодіями, то вийде два цікавих малюнка.
Так що символ Сварга відображає ще і взаємодію різно-направлених протилежностей.
Як збереглась пам’ять про «квітку» взаємодій у наш час.
Кельтські хрести.
Олександр Білий.
