Наступним етапом стало укладення у вересні 1940 року Тристороннього пакту. Ця угода юридично оформила союз Японії, Німеччини та Італії, визнавши Японію домінуючою силою в Азії. Важливою умовою пакту було зобов’язання сторін надавати взаємну допомогу у випадку нападу держави, яка ще не брала участі у війні. Очевидною мішенню такого положення були Сполучені Штати.
Цікаво, що попри формальну єдність, цей союз не був монолітним. Радянський Союз, який у 1939 році підписав пакт про ненапад із Німеччиною, навіть розглядався як потенційний учасник нової системи союзів. Це свідчить про складну та мінливу природу міжнародних відносин того часу.
Японія та Радянський Союз
Відносини Японії з Радянським Союзом були суперечливими й напруженими. З одного боку, у 1935 році СРСР продав Китайсько-Східну залізницю, що зміцнило позиції японського маріонеткового утворення Маньчжоу-Го. З іншого — політична недовіра і військове суперництво залишалися домінуючими.
У 1937 році Радянський Союз уклав пакт про ненапад із Китаєм, фактично виступивши проти японської експансії. Напруження досягло піку у 1938–1939 роках, коли між радянськими та японськими військами відбулися масштабні прикордонні бої. Ці конфлікти стали серйозним випробуванням для обох держав і продемонстрували ризик великої війни на Далекому Сході.
Однак у квітні 1941 року ситуація різко змінилася: за посередництва Німеччини було підписано пакт про нейтралітет. Ця угода дозволила Японії зосередитися на південному напрямку експансії, не побоюючись негайного конфлікту з СРСР.
Обмежене партнерство з нацистською Німеччиною
Попри формальний союз, відносини між Японією та Німеччиною не можна назвати тісними або ефективними. Географічна віддаленість, взаємна недовіра та навіть расові теорії обмежували реальну співпрацю. Важливі стратегічні рішення ухвалювалися без взаємного інформування: Японія не знала про плани нападу Німеччини на СРСР, а Німеччина — про підготовку атаки на Перл-Харбор.
Крім того, політичні системи цих держав істотно відрізнялися. Хоча Японія рухалася в бік авторитаризму, вона не стала повністю тоталітарною державою за зразком нацистської Німеччини. Закон про національну мобілізацію 1938 року значно розширив повноваження уряду, а створення у 1940 році Асоціації сприяння імперському правлінню мало на меті консолідувати політичні сили.
Проте японська політична система зберігала елементи плюралізму та традиційної структури. Імператор залишався символічним центром держави, і жоден політичний лідер не міг узурпувати владу настільки, як це сталося в Європі.
Загострення відносин із США та Великою Британією
На тлі зближення з тоталітарними режимами відносини Японії з демократичними державами стрімко погіршувалися. Сполучені Штати та Велика Британія активно підтримували Китай у його боротьбі проти японської агресії. Одним із ключових елементів цієї підтримки був Бірманський шлях, через який здійснювалися поставки ресурсів для китайських націоналістів.
Японія намагалася перекрити цей маршрут, що призвело до подальшого загострення відносин із Британією. У США антияпонські настрої значно посилилися, особливо після інциденту 1937 року, коли японські сили потопили американське судно на річці Янцзи.
У 1939 році державний секретар США Корделл Халл відмовився продовжити торговельний договір із Японією, відкривши шлях до економічного тиску. Уже в 1940 році були введені обмеження, які фактично стали передумовою економічного ембарго.
Президент Франклін Рузвельт намагався сформувати громадську думку на користь протидії агресорам, однак американське суспільство довгий час залишалося ізоляціоністським. Лише подальші події змусили США змінити свою позицію.
Іван Гудзенко
