Історична постать Будди народилася в Лумбіні, поблизу Капілавасту, на території сучасного Непалу. Його родове ім’я — Гаутама (палі: Готама), власне ім’я — Сіддхартха («той, хто досяг мети»). Він також відомий як Шак’ямуні — «мудрець клану Шак’я». Тексти називають його Бхагаватом («Господом») або Татхагатою — тим, хто «так прийшов» або «так пішов».
Дати його життя залишаються дискусійними. Традиції наводять різні хронології, тоді як сучасні дослідження найчастіше пропонують приблизний період 563–483 рр. до н. е. або на століття пізніше.
Народження та ранні роки
Буддійська традиція зберегла легендарну розповідь про народження. Мати Будди, цариця Маха Майя, нібито побачила віщий сон про білого слона. Згідно з переказом, дитина народилася в саду Лумбіні з-під її правої руки. Символіка цієї історії підкреслює надзвичайність події.
Сіддхартха зростав у розкоші, захищений від суворої реальності життя. Він належав до касти кшатріїв — воїнів і правителів. У 16 років одружився з принцесою Яшодхарою, яка народила йому сина. Проте комфорт не усунув фундаментального питання про природу людського існування.
Відмова від світу та шлях аскези
У 29 років Сіддхартха вперше зіткнувся зі старістю, хворобою та смертю. Цей досвід став переломним. Він покинув родину і розпочав духовний пошук. Спершу звернувся до медитативних учителів, а згодом практикував суворий аскетизм із п’ятьма супутниками.
Після шести років крайніх практик він зрозумів, що самоумертвіння не веде до звільнення. Виснажений, він усвідомив необхідність «середнього шляху» — уникнення крайнощів чуттєвості та аскези.
Просвітлення та 45 років проповіді
Сівши під деревом бодгі, Сіддхартха досяг просвітлення. Подія, що традиційно пов’язується з усвідомленням Чотирьох благородних істин, зробила його Буддою. Він збагнув, що страждання (дуккха) виникає через невігластво і жадання, а його припинення можливе через моральну дисципліну, медитацію та мудрість.
Протягом наступних 45 років Будда мандрував північно-східною Індією, створивши чернечі ордени ченців і черниць. Його підтримували правителі й купці. Вчення передавалося усно, адже сам Будда не залишив письмових праць.
У віці 80 років він тяжко захворів і передав учням останні настанови. Після смерті — або «переходу в нірвану» — його тіло було кремоване, а реліквії розподілені між громадами та вміщені у ступи.
Космічний вимір: сансара і місія Будди
Місце Будди в традиції неможливо зрозуміти лише як історію однієї особи. Буддійська концепція часу передбачає нескінченні цикли існування. Всесвіт є наслідком карми — закону причин і наслідків. Істоти перероджуються у шести сферах: богів, напівбогів, людей, тварин, голодних духів і мешканців пекла.
Історичний Будда не є ані першим, ані останнім. Наступним у майбутньому стане Майтрея, який з’явиться, коли вчення Шак’ямуні зникне.
Місця, пов’язані з життям Будди, стали центрами паломництва. Буддійські регіони — від Шрі-Ланки до М’янми — збагачували розповідь легендами про його візити. Протягом століть учні зберігали його слова усно, а згодом канонічні тексти були записані й перекладені багатьма мовами Азії.
Життя Будди — це більше, ніж біографія. Це історія людини, яка перетворила особистий пошук на універсальний шлях звільнення. У поєднанні історії, міфу та філософії постать Шак’ямуні стала однією з найвпливовіших у світовій духовній культурі.
Іван Гудзенко
