Походження Міро мало глибокий вплив на його майбутню творчість. Батько був майстром-годинникарем і ювеліром, тому перебування у світі точних ремесел сформувало у майбутнього художника почуття форми та матеріалу. Каталонський пейзаж із його гарячою землею та кам’янистою тишею став першою школою спостереження. Для батьків більш прийнятним виглядав практичний шлях, тому Міро здобув освіту в комерційному коледжі й два роки працював клерком. Саме тоді стався психофізичний зрив, що змусив сім’ю переглянути його майбутнє.
Період відновлення в маєтку Монтруйг поблизу Таррагони став переломним. У 1912 році батьки дозволили йому навчатися в Барселонській школі мистецтв. Викладач Франсіско Галі заохочував працювати з предметом тактильно, що розвинуло в Міро гостре відчуття просторової структури. Він також познайомив студента з новими художніми течіями Парижа та показав архітектурні роботи Антоніо Гауді, які справили сильний вплив на формування уявлення про органічну форму.
1910-ті роки Міро присвятив пейзажам, портретам та ню, де намагався поєднувати ритміку об’ємів і насичені кольори. Захоплення фовізмом виражалося у сміливих барвах, однак трактування форми залишалося геометричним у дусі Сезанна та раннього кубізму. Уже тоді художник шукав метафоричну мову, яка б передавала не зовнішню подібність, а сутність явищ. Він намагався відобразити світ так, як його могла б побачити дитина, що володіє інтелектуальною зрілістю. Ця установка зблизила його із дадаїстами та сюрреалістами.
Париж, перші експерименти та народження унікального стилю
З 1919 року Міро почав жити між Барселоною та Парижем — центром художнього авангарду. Попри багаторічне перебування у Франції, він не прагнув асиміляції та зберігав каталонську ідентичність. У 1920-х роках художник поєднав деталізований реалізм з абстрактними елементами. Полотно «Ферма» (1921–1922) стало одним із ключових творів цього періоду — природа тут переосмислена за допомогою символів і структур, які виходять за межі звичного простору. Подібний принцип втілено у картині «Зоране поле» (1923–1924).
У 1925–1928 роках Міро вже відкрито тяжів до сюрреалістичної мови. Уявні пейзажі, змінені пропорції і знаки-піктограми формують композиції, де об’єкти здаються розміщеними ніби випадково, хоча фактично вибудовуються в складну логіку внутрішнього ритму. Картина «Поліцейський» (1925) та образи зі «Собака гавкає на місяць» (1926) демонструють цей підхід. У 1924 році він приєднався до сюрреалістичного руху, а Андре Бретон назвав його «найсюрреалістичнішим серед усіх сюрреалістів».
У 1928 році Міро здійснив подорож до Нідерландів, де уважно вивчав роботи живописців XVII століття. Після цієї події виникла серія «Голландські інтер’єри», що поєднала традиційний реалістичний сюжет і модерністський візуальний код. Поступово художник розширює техніки, працює з колажем, асамбляжем, створює декорації для балету, а також звертається до гобеленів. Саме в 1930-х роках формується його інтерес до монументального мистецтва.
Мистецтво у час війни
Громадянська війна в Іспанії стала драматичним етапом. Міро жив у Парижі й уважно слідкував за трагедією на батьківщині. Хоча зазвичай він уникав політичної риторики, події спонукали його до створення творів із соціальним змістом. Для павільйону Іспанської Республіки на Всесвітній виставці 1937 року він написав фреску «Жнець», присвячену селянському повстанню. У картинах цього періоду відчувається тривога, що найяскравіше проявилася в експресивній роботі «Голова жінки» (1938).
Зрілість, нові техніки та міжнародне визнання
Під час Другої світової війни Міро повернувся до Іспанії й розпочав роботу над серією «Сузір’я» (1941). Маленькі за форматом картини сповнені знаків природних стихій, зірок та космічних ритмів — це спроба створити всесвіт, де гармонія стає відповіддю на світовий хаос. У 1944 році він працював разом із гончарем Хосе Льоренсом Артігасом, і ця співпраця відкрила художнику нові можливості експресивної кераміки.
З 1948 року Міро знову розривався між Іспанією та Парижем. Він розпочав серію робіт із мотивами жінки, птаха та зірки — тем, що стали провідними в його подальшій творчості. Поруч зі спонтанними, майже імпровізаційними полотнами, він створював роботи з ретельно продуманою композицією. Те саме стосується і його скульптур — вони поєднували елементи еротичності, космічного символізму та дитячої безпосередності.
Після війни його творчість набула світової популярності. Він виконав фрески для готелю в Цинциннаті (1947) та Гарвардського університету (1950). У 1958 році завершив дві керамічні стіни для будівлі ЮНЕСКО у Парижі — за цей проєкт отримав Міжнародну премію Фонду Гуггенхайма. У 1962 році в Парижі відкрили масштабну ретроспективу його робіт. Для життя і творчості він збудував велику студію на Майорці, спроєктовану архітектором Хосе Луїсом Сертом.
У пізніх роботах художник обирає шлях радикального спрощення. Лінія, точка, колір існують як самодостатні елементи. Полотно «Синій II» (1961) демонструє цей принцип: мінімум засобів передає внутрішню медитативність. Грайлива іронія ранніх творів змінюється споглядальністю та глибоким символізмом.
У 1980 році, з нагоди нагородження Золотою медаллю Іспанії з мистецтв, одну зі столичних площ назвали на його честь. Міро залишався мовчазною, зосередженою людиною, що до останніх днів працювала над удосконаленням власної мови. Його мистецтво стало джерелом натхнення для багатьох напряків модернізму й постмодернізму, а його підхід до форми, знаків і символів визначив нові шляхи розвитку європейського авангардного мистецтва.
Іван Гудзенко
