Д’Аламбер народився в Парижі як позашлюбний син мадам де Тенсен та кавалера Дестуша-Канона. Немовля залишили на сходах церкви Сен-Жан-ле-Рон, звідки воно отримало ім’я Жан Лерон. Вихованням хлопчика займалася дружина паризького скляра, яку він усе життя вважав своєю матір’ю.
Попри відсутність батьківської опіки, д’Аламбер здобув якісну освіту в престижній янсеністській школі. Спершу він навчався богослов’я, однак рано відчув відразу до теології. Згодом студіював право, отримав звання адвоката, але ніколи не практикував. Після короткої спроби в медицині остаточно присвятив себе математиці, яку називав єдиним заняттям, що його по-справжньому цікавило. Значною мірою він був самоучкою.
Наукова діяльність у математиці
У 1741 році д’Аламбера обрали членом Французької академії наук. Через два роки він опублікував працю «Трактат про динаміку» (1743), де сформулював відомий принцип д’Аламбера. Цей закон узагальнював третій закон Ньютона, поширюючи його як на вільні тіла, так і на системи з обмеженнями.
Протягом наступних десятиліть він зробив низку відкриттів:
- у «Трактаті про рівновагу та рух рідин» (1744) застосував свій принцип до механіки рідин;
- у працях 1747 року сформулював основи теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними;
- дослідив вібрацію струн («Дослідження вібруючих струн», 1747), заклавши основи математичної фізики;
- пояснив явища прецесії та нутації земної осі («Дослідження прецесії рівнодення та нутації осі землі», 1749);
- у трактаті 1752 року висунув положення, що увійшло в історію як «парадокс д’Аламбера», яке стосувалося опору рідини рухомим тілам.
Він активно публікував свої наукові результати у «Спогадах Берлінської академії» та в серії «Математичні оповідання» (1761–1780). Його внесок у розвиток механіки, теорії диференціальних рівнянь і небесної механіки став фундаментом для подальших досліджень Лапласа та інших учених.
Д’Аламбер і «Енциклопедія»
Паралельно з науковими дослідженнями д’Аламбер активно долучився до проекту «Енциклопедії» Дідро. З 1746 року він був співредактором математичних та наукових статей, а також написав програмну «Передмову» до першого тому (1751), де виклав єдине бачення розвитку знань та взаємозв’язку їхніх галузей.
У передмові до третього тому (1752) він захищав «Енциклопедію» від критики, а в «Елозі Монтеск’є» (1755) підкреслював роль мислителя у формуванні просвітницьких ідей. Його стаття «Женева» (1757), яка високо оцінювала протестантських пасторів і виступала за створення театру, викликала скандал у Женеві та полеміку з Жан-Жаком Руссо.
У 1758 році д’Аламбер припинив виконувати редакторські функції, але продовжував писати статті з математики, фізики й музики.
Літературна і філософська творчість
Окрім математичних праць, д’Аламбер писав твори з історії та філософії. Його збірка «Mélanges de littérature, d’histoire et de philosophie» (1753) містила програмне «Есе про рід літератури», де він закликав письменників до незалежності, правдивості та свободи від матеріальної залежності.
У 1754 році його обрали членом Французької академії, а з 1772 року він став її постійним секретарем. Д’Аламбер працював над біографіями академіків, виступав із промовами («Елогами»), які мали суспільний і політичний резонанс.
Його зацікавлення охоплювали і музику. У трактаті «Елементи музики» (1752) він виклав принципи Жана-Філіпа Рамо. Пізніше у працях про музику він поєднав питання акустики та теорії гармонії, зробивши вагомий внесок у музикознавство XVIII століття.
Д’Аламбер підтримував контакти з багатьма європейськими монархами. Фрідріх II Прусський пропонував йому очолити Берлінську академію наук, а Катерина II — стати вихователем її сина, але він відмовився, бажаючи залишатися в Парижі.
Хоча д’Аламбер поділяв антиклерикальні настрої філософів, він був обережним у критиці релігії. Лише після вигнання єзуїтів із Франції опублікував працю «Про знищення єзуїтів у Франції» (1765), де пояснював їхній занепад надмірною політичною амбіцією.
В останні роки життя він мешкав у салоні Жюлі де Леспінасс, яка була його близькою подругою. Після її смерті оселився у квартирі в Луврі, де й помер 1783 року.
Жан Лерон д’Аламбер був одним із провідних мислителів доби Просвітництва. Його наукові відкриття у механіці та математичному аналізі вплинули на подальший розвиток фізики та астрономії. Як співредактор «Енциклопедії» він допоміг утвердити нову філософію знання, засновану на раціоналізмі та свободі думки. Його ім’я стало символом поєднання глибокої наукової праці з інтелектуальною боротьбою за оновлення суспільства.
Іван Гудзенко
