Жан-Франсуа Ліотар – один зі стовпів сучасної філософії. Теоретик постмодерну. На погляди вплинули твори таких великих філософів як Платон, К’єркегор, Ніцше, Гайдеггер, Фрейд, Маркс, Гуссерль та інші.Жан-Франсуа Ліотар з’явився на світ 10.08.1924р. во Франції у місті Версаль. Класичну освіту отримав у Сорбонні. З початку 60-х він викладає філософію в місті Костянтин, східного Алжиру, на той час – французької колонії.
У 1954 році починає вести активне політичне життя: він вступає до руху «Соціалізм або варварство», який мав за мету критику тоталітаризму та його невідповідності троцькістським ідеям. Зі свого утворення у 1948 році ця політична організація мала радикальні ліво-комуністичні погляди, що з роками набували все більше антимарксистських ознак.Часи після Другої світової обумовили значну політизованість всіх сфер життя. Наукова інтелігенція не залишилась осторонь. Ліотар відкрито висловлював своє занепокоєння політикою Франції щодо Алжиру.
Після набуття Алжиром незалежності, хоча скоріше це був перехід до стану неоколонії, Ліотар повертається в Париж, де в Університеті Париж-VIII (Vincennes) він набуває звання заслуженого професора та викладає майже два десятиріччя від початку 70-х.
В 90-х його ім’я набуває значної відомості поза межами Франції. Він стає запрошеним професором найбільших титулованих університетів світу. В США він виступає з лекціями у університетах Берклі, Йєля, Ірвіна, Сан-Дієго. В Бразилії – в університеті Сан-Паоло, а в Канаді – в університеті Монреалю. У 1993 року він був у Санкт-Петербурзі, Росія, де виступав з промовою на симпозіумі, що об’єднав питання філософії, мистецтва, психоаналізу. Викладав французьку мову та філософію у Атланті в університеті Еморі.
Крім того, він приймає активну участь у заснуванні Міжнародної колегії філософів у Франції. Та водночас стає її дорадчим членом.
Він помер 21.04.1998р. у віці 73 років під час організації конференції з теорії постмодернізму та ЗМІ від стрімкої лейкемії. Його поховано у Парижі, на відомому кладовищі Пер-Лашез.
За життя Ліотар проявляв у поглядах постійну опозиційність та критику до універсалізму метанарративів та принципів узагальнення. За його визначенням метанарративи – це великі, грандіозні, масштабні теорії, філософії, доктрини світу. Чи, наприклад, принципи пізнання, можливості абсолютної свободи, історичного прогресу тощо. Він стверджував, що люди вже давно не узагальнюють себе з цими принципами. Люди стали більш стримано відноситись до масштабних узагальнень та диференціюють їх за своїми уподобаннями, прагненнями, віруваннями, побажаннями. У світі метанарративи заміщуються мікронарративами.
Узагальнено, мовні ігри, як явище постмодерну, своїм прагматизмом та плюралізмом витіснили поняття засновані на духовній єдності людства. Ліотар радикально критикує універсалізм Просвітництва та Модернізму. Деякі його праці відкрито розхитують їх фундаментальні принципи. Він наполягає на тому, що сучасний науковий техногенний прогрес нівелював всі поняття класичної філософії та модернізму, а саме перетворив їх в мовні елементи.
Класичною з першої публікації стала книга «Стан постмодерну». Видання відбулось ще за життя Жан-Франсуа Ліотара – у 1979р. Предметом дослідження стає стан знання в тих суспільствах, що відрізняються сучасністю та розвиненістю. Ліотар називає цей стан постмодерн. Всі його твори пронизані ним наскрізь.
Іван Гудзенко
