Рансьєр народився в Алжирі, але свою освіту та наукову кар’єру пов’язав із Францією. Він вивчав філософію у Вищій нормальній школі в Парижі, де його наставником був відомий філософ-марксист Луї Альтюссер. У 1969 році Рансьєр приєднався до філософського факультету Університетського експериментального центру Венсенна (нині Паризький університет VIII), де працював до виходу на пенсію у 2000 році. Паралельно він викладав у Європейській вищій школі в Саас-Фе, Швейцарія.
Одним із ключових моментів у розвитку філософської думки Рансьєра став його розрив із марксистською теорією Альтюссера після подій травня 1968 року. Рансьєр критикував ідею про те, що інтелектуальний авангард є необхідним для звільнення робітничого класу від буржуазної ідеології. Натомість він вважав, що робітники здатні самостійно усвідомити своє гноблення та боротися за свої права без керівництва еліти. Ця ідея стала центральною у його праці «Філософ та його бідняки» (1983), де він досліджує історичні припущення про неповноцінність робітничого класу в західній філософії, починаючи з Платона.
Однією з ключових тем у творчості Рансьєра є концепція радикальної рівності. Він заперечує традиційні ієрархії, що базуються на припущеннях про нерівність інтелектуальних здібностей людей. У своїй праці «Незнаючий учитель: п’ять уроків інтелектуальної емансипації» (1987) Рансьєр посилається на досвід французького педагога Жан-Жозефа Жакото, який довів, що кожна людина, незалежно від рівня освіти, здатна навчати інших. Ця ідея підкреслює, що освіта має бути інструментом звільнення, а не підтримки соціальних ієрархій.
Рансьєр також досліджує зв’язок між естетикою та політикою. Він виділяє три художні режими: етичний, репрезентативний та естетичний. Етичний режим, який він асоціює з Платоном, використовує мистецтво для підтримки соціального порядку. Репрезентативний режим, що бере початок з Арістотеля, визначає ієрархії художніх форм, але звільняє митця від прямого служіння державі. Естетичний режим, який охоплює модернізм, руйнує традиційні ієрархії та стверджує рівність усіх форм мистецтва. Для Рансьєра естетичний режим є аналогом політичної боротьби за рівність.
Серед найважливіших робіт Рансьєра — «Ночі пролетаріїв» (1981), де він досліджує історію робітничого класу у Франції XIX століття; «Політика естетики: розподіл чуттєвого» (2000), яка розкриває зв’язок між естетикою та політикою; та «Емансипований глядач» (2008), де він аналізує роль глядача у мистецькому процесі.
Іван Гудзенко
