Основною метою філософських побудов Зенона було обґрунтування парменідівської доктрини «єдиного», згідно з якою справжня реальність є неподільною, незмінною і нерухомою. Зенон не намагався безпосередньо доводити істинність цього вчення. Натомість він застосував непрямий метод доведення, спрямований на спростування позицій опонентів, які визнавали множинність речей, рух і зміну у просторі та часі.
У платонівському діалозі «Парменід» Зенон постає як мислитель середнього віку, що разом із Парменідом дискутує з молодим Сократом. Хоча історична достовірність цієї зустрічі викликає сумніви, Платон досить точно передає філософський задум Зенона. Його аргументи мали показати, що уявлення про множинність і рух породжують значно глибші суперечності, ніж вчення про єдине буття.
Зенон виклав свої міркування у трактаті, який, за свідченням Платона, був оприлюднений без його згоди. У цьому творі він послідовно аналізував логічні наслідки прийняття множини як основи реальності. Його метод редукції до абсурду став важливим етапом у становленні філософської аргументації, визначивши подальший розвиток діалектики як інструменту критичного мислення.
Іван Гудзенко
