Патічча-самуппада проголошує: «Коли це є — виникає те; коли це припиняється — припиняється те». Жодне явище не існує самостійно чи незалежно. Кожен стан буття є наслідком попередніх умов і причиною наступних. Таким чином, життя розглядається не як лінійний процес із фіксованою сутністю, а як динамічний ланцюг взаємозалежностей. Саме через цей принцип пояснюється походження страждання (дуккха) і можливість його припинення.
Страждання як результат умовності
Залежне походження демонструє, що страждання не виникає випадково й не є нав’язаним зовнішньою силою. Воно — наслідок певних умов. Якщо існує невігластво, виникають кармічні імпульси; якщо є прагнення, формується прив’язаність; якщо є прив’язаність, продовжується становлення. Цей принцип відкидає як абсолютний детермінізм, так і повну випадковість. Життя — це ланцюг умовних взаємодій. Відповідно, зміна однієї ланки впливає на всю структуру.
Можливість розриву ланцюга
Оскільки кожна ланка залежить від попередньої, припинення невігластва веде до припинення наступних етапів. Якщо зникає авіджа, припиняються кармічні схильності; якщо зникає танха, згасає прив’язаність і процес становлення. Таким чином, закон залежного походження є не лише описом проблеми, а й указівкою на шлях звільнення. Він доповнює вчення про Чотири благородні істини, пояснюючи механізм виникнення дуккхи.
Єдність інтерпретацій у різних школах
Попри численні коментарі й філософські дискусії, принцип залежного походження залишається фундаментальним для всіх шкіл буддизму. У ранніх традиціях він розглядається як закон моральної та психологічної причинності. У Махаяні цей принцип пов’язується з ученням про порожнечу, адже якщо всі явища взаємозалежні, жодне не має самосущої природи. Закон залежного походження є універсальною формулою становлення: усе виникає за певних умов і припиняється, коли ці умови зникають.
Іван Гудзенко
