Юрґен Габермас (народився 18 червня 1929, Дюссельдорф, Німеччина) — найважливіший німецький філософ другої половини 20 століття. Як надзвичайно впливовий соціальний і політичний мислитель, його зазвичай ототожнювали з критичною соціальною теорією, розробленою з 1920-х років Інститутом соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, також відомою як Франкфуртська школа. Він належав до другого покоління Франкфуртського інституту, після першого покоління та засновників, таких як Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно та Герберт Маркузе.
Габермас був видатним як за межами академічних кіл своїм впливовим внеском у соціальну критику та публічну дискусію, так і в них завдяки своїм об’ємним трактатам і есе, у яких він сформулював комплексне бачення сучасного суспільства та можливості свободи в ньому. Його роботи сильно вплинули на багато дисциплін, включаючи комунікативні дослідження, культурологію, моральну теорію, право, лінгвістику, теорію літератури, філософію, політологію, релігієзнавство, теологію, соціологію та демократичну теорію.
Кар’єра і громадське життя
Юрґен Габермас виріс у Гуммерсбаху, Німеччина. У 10 років він, як і багато його ровесників, вступив до Гітлерюгенду, а в 15 років, в останні місяці Другої світової війни, був відправлений на Західний фронт. Після поразки нацистів у травні 1945 року він закінчив середню освіту та навчався в університетах Бонна, Геттінгена та Цюріха. У Бонні він отримав ступінь доктора філософії у 1954 році з дисертацією про Фрідріха Шеллінга. З 1956 по 1959 рік працював першим асистентом Теодора Адорно в Інституті соціальних досліджень.
Академічна кар’єра
Габермас покинув інститут у 1959 році та завершив свій другий докторський ступінь (його дипломну роботу, яка дала йому право викладати на університетському рівні) у 1961 році під керівництвом політолога Вольфганга Абендрота в Марбурзькому університеті; вона була опублікована з доповненнями в 1962 році як «Структурна трансформація публічної сфери». У 1961 році Габермас став приват-доцентом (неоплачуваним професором і лектором) у Марбурзі, а в 1962 році його було призначено екстраординарним професором (професором без кафедри) в Гейдельберзькому університеті.
Повернення до Франкфурта
Габермас замінив Макса Хоркхаймера на посаді професора філософії та соціології в Університеті Йоганна Вольфганга Гете у Франкфурті-на-Майні (Франкфуртський університет) у 1964 році. Після 10 років роботи директором Інституту Макса Планка в Штарнберзі (1971–81) він повернувся до Франкфурта, звідки він пішов на пенсію в 1994 році. Після цього він викладав у Сполучених Штатах у Північно-Західному університеті (Еванстон, Іллінойс) і Нью-Йоркському університеті, а також читав лекції по всьому світу.
Інтелектуальна діяльність
Будучи видатним голосом післявоєнного «скептичного покоління» Західної Німеччини, Габермас брав участь у головних інтелектуальних дебатах у країні у другій половині 20-го століття та пізніше. У 1953 році він сперечався з Мартіном Гайдеґґером щодо знову відкритих нацистських симпатій останнього в рецензії на «Вступ до метафізики».
Політичні рухи
Наприкінці 1950-х і знову на початку 1980-х Габермас брав участь у загальноєвропейських антиядерних рухах, а в 1960-х роках він був одним із провідних теоретиків студентського руху в Німеччині, хоча він фактично порвав із радикальним ядром руху в 1967 році, коли він застерігав від можливості «лівого фашизму». У 1977 році він протестував проти обмеження громадянських свобод у національному антитерористичному законодавстві, а в 1985–1987 роках брав участь у так званих «дебатах істориків» про природу та масштаби німецької провини у війні, засуджуючи те, що він вважав історичним ревізіонізмом Німеччини нацистське минуле. Він також попереджав про небезпеку німецького націоналізму, пов’язану з возз’єднанням Німеччини в 1989–1990 роках.
Основні ідеї та внесок
Однією з ключових концепцій у філософії Габермаса є теорія комунікативної дії. Вона підкреслює важливість мови як основного засобу соціальної інтеграції і взаєморозуміння. Габермас вважає, що комунікативна раціональність, заснована на прагненні до взаємопорозуміння, є фундаментальною для функціонування демократичного суспільства.
Публічна сфера
Іншим важливим внеском Габермаса є його робота «Структурна трансформація публічної сфери». У ній він досліджує еволюцію публічної сфери як простору, де відбуваються дискусії і дебати з приводу суспільних питань. Габермас показує, як демократичні процеси можуть бути підкріплені через відкриту та раціональну дискусію в громадських просторах.
Раціональність і мораль
Габермас також приділяв велику увагу питанню раціональності та моралі. У своїх роботах він намагався об’єднати різні форми раціональності, включаючи інструментальну, етичну та комунікативну, в єдину теорію, яка може служити основою для критичної соціальної теорії.
Вплив і спадщина
Юрґен Габермас залишається видатною фігурою в сучасній філософії. Його праці значно вплинули на розвиток соціальних наук і гуманітарних дисциплін. Завдяки своїй здатності поєднувати глибокий теоретичний аналіз з активною участю в суспільних дебатах, Габермас став одним з найвпливовіших мислителів свого часу. Його ідеї продовжують надихати нові покоління дослідників і активістів, спонукаючи їх до пошуку нових шляхів для досягнення соціальної справедливості і демократичних змін.
Іван Гудзенко
