Біографія та загальні риси філософського шляху Фіхте розглянуті у матеріалі про Йоганна Ґотліба Фіхте. Саме в цьому контексті стає зрозуміло, чому його філософія набула радикально активного характеру.
Вплив Канта і подолання критицизму
Фіхте відкрито визнавав свій інтелектуальний борг перед Іммануїлом Кантом. Його філософія виростає з кантівської критики розуму, проте не зупиняється на ній. Якщо Кант обмежив пізнання світом явищ, залишивши «річ у собі» недосяжною, то Фіхте вважав таке розмежування непослідовним.
У фокусі кантівського мислення Фіхте знаходив недостатню увагу до активної ролі суб’єкта, що згодом спонукало його до побудови власної системи, опертої на принцип самосвідомості. Загальне розуміння кантівської спадщини, з якої виходить Фіхте, подано в огляді
філософії Іммануїла Канта.
Філософія Я як вихідний принцип
Центральним поняттям фіхтевої філософії є Я. Проте Я у Фіхте — не психологічне «я» і не субстанція, а діяльний принцип. Я не просто існує, воно постійно здійснює акт самопокладання, через який постає як свідомість.
Фіхте формулює тезу, що вся філософія повинна починатися з аналізу цього первинного акту. Саме Я, а не зовнішній світ, є вихідною точкою будь-якого знання. Такий підхід означає радикальний зсув від об’єктивістських моделей мислення до філософії самосвідомості.
Не-Я і структура досвіду
На противагу Я Фіхте вводить поняття Не-Я. Однак Не-Я не є незалежною реальністю в традиційному сенсі. Воно постає як межа діяльності Я, як опір, без якого самосвідомість не могла б розгортатися.
Зовнішній світ, таким чином, не заперечується, але осмислюється як момент у структурі свідомості. Реальність у Фіхте є процесом, а не застиглою сукупністю речей.
Свобода і діяльність як основа філософії
Фіхте надає свободі фундаментального статусу. Бути Я — означає бути вільним, адже буття Я полягає в активності. Свобода у Фіхте не є випадковим вибором між можливостями, а самозаконодавством розуму.
Саме через діяльність Я реалізує себе у світі, формує моральний порядок і бере на себе відповідальність за власні дії. У цьому сенсі філософія Фіхте поєднує теорію пізнання з етикою в єдину концептуальну структуру.
Науковчення як система
Свою філософію Фіхте називав науковченням (Wissenschaftslehre). Йдеться не про окрему дисципліну, а про фундаментальне обґрунтування всього знання. Завдання науковчення — показати, як із первинного акту Я логічно випливають усі форми досвіду, мислення й дії.
Цей проєкт став одним із найамбіційніших у межах німецького ідеалізму та безпосередньо вплинув на подальші філософські системи.
Місце Фіхте в історії філософії
Філософія Йоганна Ґотліба Фіхте стала перехідною ланкою між критичною філософією Канта та подальшим розвитком німецького ідеалізму. Вона відкрила шлях до філософії Шеллінґа і Геґеля, поставивши в центр мислення активний суб’єкт і принцип свободи.
Саме тому Фіхте залишається однією з ключових фігур
німецької класичної філософії, яка визначила обличчя європейської думки XIX століття.
Іван Гудзенко
