Фіхте народився в невеликому саксонському селі Рамменау у сім’ї ткача стрічки. Незважаючи на скромне походження, його інтелектуальні здібності дозволили отримати освіту в престижній школі Пфорта (1774–1780), а згодом у Єнському (1780) та Лейпцизькому (1781–1784) університетах. Після завершення навчання Фіхте працював репетитором, що дало йому можливість подорожувати Європою, зокрема до Цюріха та Варшави.
Важливим етапом у становленні Фіхте як філософа стала зустріч із ідеями Іммануїла Канта. Кантівська доктрина про невід’ємну моральну цінність людини знайшла глибокий відгук у душі Фіхте. У 1792 році він представив Канту свою працю «Спроба критики всього одкровення», яка вразила філософа своєю глибиною. Ця робота, спочатку прийнята за твір самого Канта, принесла Фіхте визнання та відкрила шлях до академічної кар’єри.
Філософська система Фіхте
Філософія Фіхте розвивалася в руслі трансцендентального ідеалізму, але вона мала свої унікальні риси. Його головна праця, «Наука про знання», стала основою для розробки власної системи, яка поєднувала епістемологічні та етичні аспекти. Фіхте наголошував на активній ролі суб’єкта у пізнанні, стверджуючи, що «Я» (Ego) є першоджерелом усіх знань. Він розглядав моральний закон як абсолютну основу людського буття, що робило його філософію не лише теоретичною, але й практично орієнтованою.
Політичні погляди та соціальна філософія
Фіхте також відомий своїми політичними працями, зокрема «Внесок у виправлення суджень громадськості щодо Французької революції», 1793. У цій роботі він обґрунтовував право людини на свободу та необхідність прогресивних реформ у державі.
У 1793 році Фіхте отримав посаду професора філософії в Єнському університеті. Цей період став найпліднішим у його кар’єрі. Він опублікував низку важливих праць, серед яких «Лекції про покликання вченого», , де обґрунтовував роль інтелектуалів у суспільстві, та «Система етики», 1798, яка стала вершиною його моральної філософії.
Після конфлікту з владою через звинувачення в атеїзмі Фіхте переїхав до Берліна, де продовжив свою філософську діяльність. У цей період він звернувся до релігійної та містичної тематики, що відобразилося у працях «Покликання людини», 1800 та «Шлях до блаженного життя». Фіхте також брав активну участь у громадському житті, виступаючи за національне відродження Німеччини після поразки у війнах з Наполеоном.
Останні роки життя Фіхте були присвячені педагогічній діяльності. Він став одним із засновників Берлінського університету (нині Університет імені Гумбольдта) і обіймав посаду його ректора у 1810–1812 роках. Фіхте помер у 1814 році від тифу, яким заразився під час допомоги хворим у лікарні.
Іван Гудзенко
