У цьому середовищі зароджується своєрідна літературна традиція, яку умовно називають єгипетською єврейською літературою. Вона поєднувала елліністичні форми (мову, жанри, стиль) з біблійними темами, ідеями та апологетикою єврейської віри. Ця література виявила дивовижну гнучкість, здатність до інтелектуального діалогу з античним світом, і, незважаючи на те, що значна її частина не збереглася, її вплив є очевидним.
Апологетична історіографія та переосмислення минулого
Серед перших авторів, що намагалися систематизувати єврейську історію в категоріях елліністичної науки, був Деметрій (кінець III ст. до н.е.). Його твір «Про царів у Юдеї» став зразком точного хронологічного підходу та, можливо, мав на меті полемізувати з антиєврейськими поглядами, які поширювали єгипетські жерці.
Наступне покоління авторів продовжило цю лінію. Єврей, що виступав під іменем Гекатея, у II ст. до н.е. написав «Про євреїв», а Евполем твір із тією ж назвою, що й у Деметрія. Евполем, зокрема, заявляв, що Мойсей був першоджерелом знань для фінікійців та греків — твердження, яке мало на меті не лише підвищити статус євреїв, але й переосмислити роль їхнього пророка в історії людства.
Автор Артапан пішов ще далі у своєму творі він ототожнював Мойсея з грецьким Мусеєм і єгипетським богом Тотом, тим самим вибудовуючи синкретичну легенду, де Мойсей постає як творець не тільки юдейської, а й єгипетської та грецької культур.
Ця тенденція до переосмислення та реінтерпретації поширилася й на наративи про інших біблійних постатей. Наприклад, Клеодем (відомий також як Малх) вплітав у свою історію сюжет про синів Авраама, які приєдналися до міфічного Геракла, чим прагнув утвердити євреїв у самому серці грецької героїки.
Релігійна полеміка та ідеологічна боротьба
У добу, коли єврейська громада в Александрії розділилася на традиціоналістів і еллінізаторів, література стала засобом релігійно-політичної боротьби. Ясон Кіренський, автор історії, з якої укладено Другої книги Макавеїв, створив текст, що прославляв Храм і засуджував асиміляцію. Цей твір написано у стилістиці елліністичної риторики, але він мав чітке єврейське спрямування.
Третя книга Макавеїв стала ще одним взірцем полемічної літератури, яка була спрямована проти тих євреїв, що шукали повноправного громадянства в еллінізованому світі Александрії, часто ціною зречення своїх традицій. Аналогічну функцію виконує й Послання Арістея, у якому через фіктивний діалог при дворі Птолемея II Філадельфа демонструється мудрість юдейських законів.
Поезія, драма і філософія: між традицією і формою
Окрім історіографії та полеміки, єгипетські євреї активно освоювали жанри поезії й драми. Філон Старший і Феодот створили епічні поеми на біблійні теми, зокрема «Про Єрусалим» та «Про Сихем». Ці твори написано гомерівськими гекзаметрами, вони відзначаються апологетичним характером та спробами вписати єврейське минуле у грецький міфологічний контекст.
Особливе місце належить драматургу Єзекіїлю, авторові трагедії «Вихід». Його текст виявляє глибоке засвоєння естетики Евріпіда, і це свідчить про те, що єврейська культура того часу не була ізольованою, а активно взаємодіяла з грецькою літературною традицією.
Інший цікавий приклад — повчальна поема, що приписується язичнику Фокіліду. Її автор, ймовірно єврей, маскував свою ідентичність, щоби донести моральні принципи біблійного походження через прийнятну для еллінізованої аудиторії форму. Подібну мету переслідувала й збірка «Сивілліні оракули», що містила пророцтва в язичницькому стилі, хоча мала єврейське (а згодом і християнське) підґрунтя.
Єгипетська єврейська література періоду еллінізму — це унікальне явище, яке засвідчує високу здатність юдаїзму до адаптації без втрати своєї сутності. Вона стала простором для діалогу з грецькою культурою, майданчиком для апології та самоствердження, водночас — інструментом самоосмислення. Через мову, жанри, стилістику еллінізму єгипетські євреї формували нову ідентичність, у якій національне не суперечило універсальному, а традиційне гармоніювало з раціональним.
Іван Гудзенко
