Реставрація Мейдзі
Падіння сьоґунату Токуґава стало результатом внутрішніх суперечностей та зовнішнього тиску, зокрема відкриття Японії для торгівлі після експедиції комодора Перрі (1853–1854). Прихильники імператора Мейдзі, які виступали під гаслом «fukoku kyōhei» («багата країна, сильна армія»), ініціювали серію реформ: скасування кланової системи хан, створення централізованого уряду, запровадження загальної військової повинності та запозичення західних технологій.
Ключовим аспектом модернізації стала аграрна реформа 1873 року, яка сприяла капіталізації сільського господарства, та промислова політика, що призвела до появи таких корпорацій, як Mitsubishi і Sumitomo. Одночасно Японія розпочала експансію: анексія Рюкю (1879), Перша японо-китайська війна (1894–1895) і російсько-японська війна (1904–1905) закріпили її статус як колоніальної імперії.
Мілітаризація та шлях до Другої світової війни
1920–1930-ті роки ознаменувалися зростанням впливу військових у політиці. Економічна криза та невдоволення умовами Вашингтонської морської угоди (1922) посилили націоналістичні настрої. Вторгнення до Маньчжурії (1931) і створення маріонеткової держави Маньчжоу-го продемонстрували агресивний характер японської зовнішньої політики.
У 1937 році почалася Друга японо-китайська війна, а у 1941-му — напад на Перл-Гарбор, що втягнув Японію у глобальний конфлікт. Незважаючи на початкові успіхи (окупація Філіппін, Індонезії, частини Океанії), стратегічні помилки (наприклад, битва за Мідвей) та економічна перевага США призвели до поразки. Атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі (серпень 1945) прискорили капітуляцію.
Повоєнна трансформація
Окупація під керівництвом генерала Макартура сприяла демонтажу імперського апарату: розпуск zaibatsu, земельна реформа, демилітаризація. Нова конституція, що набула чинності 3 травня 1947 року, проголосила відмову від війни (стаття 9) та перехід до парламентської демократії. Імператор, який раніше вважався «живим богом», став символом нації без політичної влади.
Іван Гудзенко
