Історія найдавніших текстів
Перші літературні тексти з’явилися в регіоні, відомому як Межиріччя, розташованому між річками Тигр та Євфрат. Тут жили шумери — народ, який створив одні з перших в світі систем письма, зокрема клинопис. Близько 3200 року до н.е. виникли перші клинописні тексти, які спершу використовувалися для запису торговельних угод і адміністративних документів. Лише згодом шумери почали фіксувати свої релігійні гімни, міфи і легенди, передаючи їх наступним поколінням через письмові тексти.
Перші збережені літературні твори
Одними з найдавніших літературних текстів, які дійшли до нас, є Гімн храму Кеш та настанови Шуруппака. Гімн храму Кеш — це коротка релігійна поема, написана для прославлення божественних сил. Настанови Шуруппака є збіркою мудрих порад, що їх, згідно з легендою, передав мудрий цар Шуруппак своєму синові. Ці твори не тільки відображають релігійні уявлення та моральні цінності стародавніх шумерів, але й слугують джерелом розуміння соціального устрою та етики тогочасного суспільства.
Епос про Гільгамеша — перший великий літературний твір
Епос про Гільгамеша мав незмінний вплив на подальшу літературу: дослідники вважають, що його образи й теми відчутно позначилися на Іліаді та Одіссеї Гомера, де також простежуються пошуки і битви героїв із людськими і божественними силами. Багато елементів Епосу про Гільгамеша зустрічаються і в біблійних текстах Старого Завіту, зокрема в історії про Всесвітній потоп, що нагадує розповідь про потоп в Епосі про Гільгамеша.
Значення найдавнішої літератури для сучасного світу
Незважаючи на тисячолітню давнину, твори стародавньої Месопотамії залишаються важливими не лише як історичні документи, але й як джерело філософських і етичних роздумів. Література шумерів та вавилонян надихала й надихає митців, письменників і мислителів у різних культурах. Вивчення цих текстів дозволяє сучасним людям краще зрозуміти, як формувалася людська свідомість, які цінності домінували в найдавніших суспільствах і як через них формувалися моральні засади, що залишаються актуальними й нині.
Іван Гудзенко